Субота.. Неділя - грали в "Мафію")) нові знайомства.. приємні - ба))))
назбирали потрібну суму для Сергійка.. спроможність робити щось корисне - як чудо-пігулка)))
Вчора їздила віддавати свій репортажик у ГУРТ) читайте ось тУт , звісно, кому цікаво))
а потім була весняна сплячка - ведмедям все ж ліпше)))
а сьогодні.. сьогодні якесь радісно-монотонне..
а ще сьогодні по-весняному приємне)))
"попади в мене, стріла Купідона" - у думках))
30.03.11
29.03.11
повітряні кульки:)
Життя дарує нам стільки дрібниць, які наповнюють нас щастям..) ефект схожий на той, коли повітряні кульки наповнюють гелієм..) вони летять.. і ми летимо..та часом не підозрюємо, адже людей осліплює занавіса погоні за наживою..чи ще там всілякі штукенції)
варто час від часу спинятися, та ловити ті миттєвості, які наповнюють тебе ось тим чарівним гелієм...))) я банальна, знаю..))
...думка витала в голові під час нічної прогулянки з мамою) дійшли до дитячого майданчика, а там гойдалка.. Мамця в гойдалку, а я її катала))) відчуття не передати...))) це так мило))) можливо, це дивно, але я кайфую від ось таких "дрібниць"))
кожному - своє:)
варто час від часу спинятися, та ловити ті миттєвості, які наповнюють тебе ось тим чарівним гелієм...))) я банальна, знаю..))
...думка витала в голові під час нічної прогулянки з мамою) дійшли до дитячого майданчика, а там гойдалка.. Мамця в гойдалку, а я її катала))) відчуття не передати...))) це так мило))) можливо, це дивно, але я кайфую від ось таких "дрібниць"))
кожному - своє:)
25.03.11
житіЙоУ:)
найдурніше, що має блог - це графу "ЗАГОЛОВОК".. часом можна її проігнорувати..але відчутна якась неповнота і нецікавість.. розумійте, як хочте.. але, що тут розуміти)) полеміка відсутня))
сиджу на табуретці у позі якогось продвинутого йога, покусую нижню губу - ніякої розпусти не передбачається))) о, та.. ще я мудрую, що ж його написати.. думок тьма.. але якогось маніакального бажання викладати їх нема.. тому скористуюся тезисним варіантом)полюбила такий виклад, навіть не підозрюючи.. прям як у житті...)))
сьогодні я була у ролі соціального репортера:) мій дебют:)
сьогодні був круглий стіл на тему..ай.. не буду про тему))
сьогодні була відеозйомка, диктофон, фотографування, якесь занотовування..
сьогодні було щось на кшталт інтерв'ю..
сьогодні було знайомство з цікавими особистостями...
назбиралася купа силенна всілякої інформації.. хоч багатотомник видавай))) а потім вожна й аудіокнигу... і на дисерт - документальне кіно:)
тепер з цього всього потрібно скласти симпатичний та цікавий пазл.. часу до понеділка-вівторка..)
а на вихідні заплановано так багацько подій))) я крутіша за Наполеона)))
пішла впірну у буденність домашніх турбот.. на мене чекає подорож у країну "Посудомийка")))) ""я це люблю"")
сиджу на табуретці у позі якогось продвинутого йога, покусую нижню губу - ніякої розпусти не передбачається))) о, та.. ще я мудрую, що ж його написати.. думок тьма.. але якогось маніакального бажання викладати їх нема.. тому скористуюся тезисним варіантом)полюбила такий виклад, навіть не підозрюючи.. прям як у житті...)))
сьогодні я була у ролі соціального репортера:) мій дебют:)
сьогодні був круглий стіл на тему..ай.. не буду про тему))
сьогодні була відеозйомка, диктофон, фотографування, якесь занотовування..
сьогодні було щось на кшталт інтерв'ю..
сьогодні було знайомство з цікавими особистостями...
назбиралася купа силенна всілякої інформації.. хоч багатотомник видавай))) а потім вожна й аудіокнигу... і на дисерт - документальне кіно:)
тепер з цього всього потрібно скласти симпатичний та цікавий пазл.. часу до понеділка-вівторка..)
а на вихідні заплановано так багацько подій))) я крутіша за Наполеона)))
пішла впірну у буденність домашніх турбот.. на мене чекає подорож у країну "Посудомийка")))) ""я це люблю"")
24.03.11
Вже енну кількість разів підряд слухаю пісеньку Vivienne Mort - Temno
Надихає...пронизує...заряджає...
Не полінуйтеся, знайдіть та послухайте:)
Темно. Бачиш, як темно, неначе зимою у снах.
Темно. Значить, на нас десь чекають у теплих містах.
Ти не повіриш — я також любила тепло.
Світу здавалось замало, бо світ тісний.
Світлом на серці твоїм малювала б я
Портрет весни.
Дай тільки гляну у очі зимових дітей.
Знайду там холод, розкидану нами лють.
Більше мене не шукай, тепер я ніде,
Лиши мене тут, лиши мене тут.
Після снігу, лагідно і тихо
Виснажила душу мою відлига.
Виснажила душу так невчасно.
Можна, я мовчатиму?
Можна, я мовчатиму?
Після снігу, лагідно і тихо
Виснажила душу мою відлига.
Виснажила душу так невчасно.
Можна, я мовчатиму?
Адже все ясно.
Можна я мовчатиму?
Адже все ясно.
Можна, я мовчатиму?
Надихає...пронизує...заряджає...
Не полінуйтеся, знайдіть та послухайте:)
Темно. Бачиш, як темно, неначе зимою у снах.
Темно. Значить, на нас десь чекають у теплих містах.
Ти не повіриш — я також любила тепло.
Світу здавалось замало, бо світ тісний.
Світлом на серці твоїм малювала б я
Портрет весни.
Дай тільки гляну у очі зимових дітей.
Знайду там холод, розкидану нами лють.
Більше мене не шукай, тепер я ніде,
Лиши мене тут, лиши мене тут.
Після снігу, лагідно і тихо
Виснажила душу мою відлига.
Виснажила душу так невчасно.
Можна, я мовчатиму?
Можна, я мовчатиму?
Після снігу, лагідно і тихо
Виснажила душу мою відлига.
Виснажила душу так невчасно.
Можна, я мовчатиму?
Адже все ясно.
Можна я мовчатиму?
Адже все ясно.
Можна, я мовчатиму?
четвер..
Сьогодні була Маруська із самого ранку..
Сьогодні була зустріч у "Шоколадниці" з Тарасом із "ГУРТ-у".. я, як завжди, запізнилася.. але мені сказали: "Нічого страшного":) люблю таку реакцію на моє спізнення))
До речі, з такими зустрічами я повивчаю всі затишні кафетерії Києва;))) і не путатимуся в "Метрограді"))
Мені дав Тарас завдання... Я впораюся)) я вірю)) і ви вірте)))
А в ці суботу та неділю "За.світ.Ти" влаштовує гру "Мафія" за символічні 10 грн із гравця..)) Збираємо кошти для одного маленького хлопчика... Вірю, назбираємо потрібну суму)) і ви вірте)))
Взагалі.. Віра - це дуже сильна енергія.. саме енергія.. Вірте:)
2011 рік мене змінює.. вірю, що на краще.. і Ви вірте)))
Сьогодні була зустріч у "Шоколадниці" з Тарасом із "ГУРТ-у".. я, як завжди, запізнилася.. але мені сказали: "Нічого страшного":) люблю таку реакцію на моє спізнення))
До речі, з такими зустрічами я повивчаю всі затишні кафетерії Києва;))) і не путатимуся в "Метрограді"))
Мені дав Тарас завдання... Я впораюся)) я вірю)) і ви вірте)))
А в ці суботу та неділю "За.світ.Ти" влаштовує гру "Мафія" за символічні 10 грн із гравця..)) Збираємо кошти для одного маленького хлопчика... Вірю, назбираємо потрібну суму)) і ви вірте)))
Взагалі.. Віра - це дуже сильна енергія.. саме енергія.. Вірте:)
2011 рік мене змінює.. вірю, що на краще.. і Ви вірте)))
м'ясо - ілюзія
м'ясо мене переслідує.. принаймні сьогодні..
цілий день воно мене спокушає і не лишає мої думки у покої...
це жахливо.. ледь втрималася, аби не з'їсти))
ага, вже більше місяця його не вживаю)) от і результат))) м'ясо - манЬяк)))
цілий день воно мене спокушає і не лишає мої думки у покої...
це жахливо.. ледь втрималася, аби не з'їсти))
ага, вже більше місяця його не вживаю)) от і результат))) м'ясо - манЬяк)))
22.03.11
Звідки пішла Руська земля, або Сила м’якого знаку
Петро КРАЛЮК, доктор філософських наук
НЕСТОР-ЛІТОПИСЕЦЬ, АВТОР «ПОВІСТІ МИНУЛИХ ЛІТ». САМЕ НА СТОРІНКАХ ЦЬОГО ТВОРУ ШУКАЮТЬ УЧЕНІ ВІДПОВІДІ НА ЗАГАДКОВІ ПРОБЛЕМИ ПОХОДЖЕННЯ РУСІ
Проблема походження терміна «Русь» породила масу літератури, якій годі дати раду. Один із дослідників цього питання небезпідставно писав: «Історія світової етноніміки знає мало таких гострих, складних, заплутаних і безнадійно загнаних у глухий кут проблем, як та, що пов’язана з походженням одного з найпростіших східнослов’янських народознавчих термінів — слова «русь» (Русь)». Існують різноманітні, іноді просто фантастичні версії походження цього терміну. Виводять його то зі скандинавських (шведської, датської, близької до них готської) мов, то мов фінно-угорських (фінської, карельської, естонської, угорської і т.ін.), слов’янських, балтійських, іранських, тюркських, навіть семітських...
Сумнівно, що колись дослідники дійдуть згоди з цього питання. Радше ще більше заплутають, адже джерел збереглося дуже мало. А на віднайдення якихось нових — надії малі. Та й чи є ця проблема настільки вагомою? Що дасть її вирішення для прояснення нашої давньої історії?
На мою думку, набагато доцільніше розібратися, як термін «Русь» інтерпретувався в різноманітних джерелах (починаючи від руських літописів і закінчуючи працями новітніх істориків), як цей термін зазнав карколомної переінтерпретації, як із Русі витворилася Росія, як з’явилися кабінетні терміни Київська Русь, Давня Русь і т.д. і т.ін. Однак ця проблема з певних політичних причин виявилася «малоактуальною». Насправді ж вона дає ключ до розуміння багатьох явищ, що відбувалися в Східній Європі протягом останнього тисячоліття.
Спробуймо звернутися передусім до такого джерела, як «Повість минулих літ». Звісно, не можна в усьому довіряти цьому твору, є тут чимало різноманітної ідеологічної кон’юнктури, міфів. Та все ж цей літопис відбиває уявлення наших далеких предків, принаймні їхньої освіченої частини. На думку більшості дослідників, він був укладений на початку ХІІ ст. При цьому були використані попередні літописні зводи. Правда, найдавніші рукописні тексти цієї пам’ятки дійшли до нас з ХV ст. Тому існує група скептиків, які не схильні вважати «Повість...» пам’яткою початку ХІІ ст. Не вдаючись у цю дискусію, все-таки вважатимемо (а для цього є підстави), що даний твір має достатньо давнє походження та відображує уявлення русичів-інтелектуалів ХІІ ст. — тобто часу найвищого політичного й культурного піднесення Русі.
Із самого початку літопису його укладач ставить перед собою завдання з’ясувати, «звідки пішла Руська земля, і хто в ній (у деяких списках замість «ній» написано «в Києві». — П.К.) почав спершу княжити, і як Руська земля постала». На початку «Повісті...» літописець викладає свої етнологічні уявлення. Виглядають вони наступним чином. Спочатку слов’яни були єдиною етнічною спільнотою і жили на Дунаї. У силу різних обставин вони змушені були покинути свою прабатьківщину й оселитися в різних землях. Такими, зокрема, були морави, чехи, білі хорвати, серби, хорутани, ляхи. Останні, в свою чергу, теж поділилися. Далі в «Повісті...» зазначається: «Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і називалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Припяттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і називалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота... Слов’яни ж, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем...; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли по Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами».
Відразу після цього етнологічного уривка йде опис шляху із «варяг у греки», основними опорними пунктами на якому були Київ та Новгород. Також говориться про подорож цим шляхом апостола Андрія Первозванного. Нескладно помітити, що літописець переважно звертає увагу на ті слов’янські племена, які живуть на цьому шляху. Цей торговий, військовий і водночас важливий комунікаційний шлях був тією віссю, навколо якої творилася Руська держава.
Варто зазначити, що під племенами в «Повісті...» розумілися не первісні племена. Сам літописець говорить, що їхні назви часто походять від назв річок. Тобто це переважно територіально-етнічні утворення. Недаремно в «Повісті...» спеціально зазначається, що всі племена мали «свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне — свій норов». Далі йде опис цих звичаїв та норовів — власне, ментальних особливостей. Правда, даний опис доволі тенденційний. Літописець свідомо протиставляє полян, жителів Київщини, їхнім сусідам, деревлянам, а також новгородцям, яких часто ще іменують словенцями. Це були основні конкуренти полян-киян. Деревляни, очевидно, могли претендувати на полянську територію, у той час як новгородці боролися з полянами за контроль над шляхом із «варяг у греки». У контексті цих етнологічних розмірковувань у літописі з’являється поняття Русь — не стільки етнічне, як політичне.
Ще в одному «етнологічному» уривку «Повісті...» читаємо: «Бо се тільки слов’янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани..., а потім же волиняни». Згадуються й деякі інші слов’янські племена, які жили в мирі з названими племенами — радимичі, в’ятичі, хорвати; очевидно, до числа таких мирних племен належали й дуліби, уличі та тиверці. Правда, ці мирні племена якось не дуже співвідносилися з Руссю.
Тим часом у «Повісті...» чітко сказано, що Русі платять данину чимало неслов’янських народів-племен: «А се — інші народи, які дають данину Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб. Ці мають свою мову...». У цьому переліку, наскільки можна судити, фігурують назви фінно-угорських та балтійських (литовських) етносів. Як бачимо, літописець розглядає їх як чужі для слов’ян народи, котрі мають відмінну мову. При цьому підкреслюється, що вони живуть у «північних краях», у той час як слов’яни — на південь від них. Літописець намагається навіть локалізувати проживання чужих, неслов’янських племен. Зокрема, пише: «На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері — меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А на Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, сидить окремий народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ». Як бачимо, основний територіальний масив, який зараз вважається «корінною Росією», літописцем «Повісті...» навіть не вважався (і справедливо!) слов’янською землею. Тому просто смішно чути з уст російських націоналістів заяви про слов’янську єдність чи якийсь єдиний трислов’янський народ.
Однак повернімося до Русі. «Повість...» так подає походження цього етноніма. Мовляв, у давнину полянами правили свої князі — брати Кий, Щек і Хорив. Але їхня династія вигасла, й Київ, полянську столицю, захопили хозари. На півночі, де жили як слов’яни (словени, кривичі), так і неслов’яни (чудь і весь), порядку не було, на відміну від полян, які були тямущим народом. Тоді ці «народи Півночі» пішли «за море до варягів, до русі». Русь у даному випадку розглядається як північногерманське плем’я поряд зі свеями (шведами), норманами, англами й готами. Було закликано трьох братів — Рюрика, Синеуса й Трувора, які навели лад.
Уже елементарне порівняння цих двох легенд говорить про те, що кияни в літописі спеціально вивищуються над новгородцями. І там, і тут «батьками-засновниками» є три брати. Але якщо поляни знаходять князів-правителів зі свого середовища, бо є достатньо тямущі, то нетямущі новгородці мусять закликати їх із чужої землі.
Пізніше, свідчить літопис, Київ та полян звільнили від хозар варяги Аскольд і Дір, які тут стали княжити. Однак їх підступно вбив наступник Рюрика Олег, який почав княжити в Києві, а з часом на престолі опинився Рюриків син Ігор. Таким чином, династія Рюриковичів з Новгорода перебазувалася в Київ і, відповідно, «русь» теж перенеслася сюди. Про це так говорить літопис: «І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю».
Цей фрагмент цікавий у багатьох сенсах. Тут дається чітке визначення Русі не як племінного, етнічного об’єднання, що ми бачили раніше, а об’єднання, з одного боку, поліетнічного, а з другого — військово-політичного. Тобто це група «державних» людей, наближених до князя, які правлять землею. Зрозуміло, більша частина з них професійні вояки. І належать вони до різних народів-племен.
А слова, що Київ — матір городів руських, означали: віднині це місто стає столицею Русі, звідси контролюватимуться інші руські городи. До речі, в скандинавських джерелах для позначення руських земель термін «Русь» не використовувався (звідси певні сумніви щодо скандинавського походження цього терміну). Для позначення Русі скандинави використовували топоніми Ѓардар та Австроверг. Останній термін можна перекласти як «східна земля». Щодо першого, то його перекладають, як «країна міст». Насправді точніший переклад був би: країна городів, укріплених місць, княжих дворів. Дійсно, на перших порах Руська держава була системою таких княжих городів, звідки здійснювався контроль за певними територіями. У сандинавських джерелах Ѓардар уявляється як сукупність таких укріплених пунктів з чотирма основними центрами — Кенуѓардом (Києвом), Гольмѓардом (Новгородом), Паллтескья (Полоцьком) та Смалескья (Смоленськом), тобто містами, які були ключовими на шляху із «варяг у греки».
Загалом терміни «Русь», «Руська земля», «русичі», «русини», «роси» доволі часто вживаються в «Повісті минулих літ» — близько 270-ти разів. Однак у цьому писемному джерелі вони практично ніколи не стосувалися «істинно російських» земель. Дозволю собі процитувати уривок з одного незалежного від нас академічного видання «Історія філософської та громадсько-політичної думки Білорусі», виданої нещодавно в Мінську. З посиланням на численні дослідження тут вказується: «Варто зазначити, що походження цих понять (тобто «Русь», «Руська земля» і т.ін. — П. К.) не пов’язане з північно-східною Руссю. Спочатку постали вони близько ІХ ст. у Середньому Подніпров’ї, регіоні Київ-Чернігів-Переяслав. У міру поширення володінь Київської Русі вони розповсюджуються на весь східнослов’янський масив». Як бачимо, навіть неукраїнські дослідники чесно визнають, що спочатку термін «Русь» з’явився на нинішніх українських землях.
Звісно, дехто може закинути: мовляв, Руссю називали Новгород і Смоленськ — міста, які входять до складу сучасної Росії. Насправді в такому закиді буде момент лукавства або непорозуміння. І культурно, і етнічно Смоленщина та Новгородщина помітно різнилися від «істинно російських земель», Московії. За Смоленськ і Новгород Московія вела запеклу боротьбу, яка навіть супроводжувалася частковим етноцидом місцевого населення (особливо це стосувалося Новгорода).
Тепер спробуємо розібратися, в яких сенсах вживалися терміни «Русь», «Руська земля» в «Повісті минулих літ» та інших писемних пам’ятках тієї доби. Щоб мене не звинуватили в тенденційності, звернуся до класика російської історіографії Василя Ключевського. Він розрізняє чотири значення слова «Русь» у зазначених джерелах: «1. Етнографічне: русь — плем’я; 2. Соціальне: русь — стан; 3. Географічне: Русь — область; 4. Русь — державна територія». Дійсно, русь спочатку в «Повісті...» трактується як скандинавське плем’я, проте дуже швидко таке розуміння зникає. Русь ніби розчиняється в слов’янстві. І зрештою, починає трактуватися як населення Київщини, навіть ототожнюється з племенем полян. Трактується русь, про це йшлося више, і як соціальний стан, власне, як соціальна еліта, що здійснює керівництво державою. Територіально, про це теж уже говорилося, Русь сприймається як Київщина, Середнє Подніпров’я. Нарешті, в плані політичному — це Руська держава, яка охоплює значні території Східної Європи, переважно ті, які лежать на шляху із «варяг у греки». Дехто з дослідників додає ще одне розуміння Русі як православної церковної спільноти, об’єднаної Київською митрополією. Отже, термін Русь виявився багатозначним. І ця багатозначність, незважаючи на її певні трансформації, зберігалася тривалий час. Навіть якщо ми візьмемо писемні пам’ятники ХVI й частково XVII ст., то бачимо, що існувало вузькотериторіальне розуміння (Руське воєводство, власне, територія сучасної Галичини); широке географічне трактування, коли під Руссю розумілися переважно терени сучасної України й Білорусі; соціальне трактування («руський народ» як тодішня руська православна шляхта й князі); нарешті, Русь як православна спільнота Київської митрополії.
Текст «Повісті минулих літ», як і інші пам’ятки того та пізніших періодів, зовсім не говорять про існування якоїсь руської чи давньоруської народності, яка стала «колискою» трьох «братніх» народів — росіян, українців і білорусів. Загалом, якщо виходити з цього джерела, то картина вимальовується приблизно така. У Х—ХІІ ст. на теренах Східної Європи розселилися різні слов’янські етноси, котрі в літописі часто іменуються племенами. Ці племена мали свої етноніми, територію розселення, свою специфічну культуру і навіть етнічний характер. Про це свідчить не лише «Повість минулих літ». Певним чином це підтверджують і археологічні дослідження. Слов’янські етноси зосереджувалися на шляху із «варяг у греки». На цьому шляху почали творитися воєнно-політичні структури, що завершилося в кінцевому рахунку створенням Руської держави. Головним її осередком став Київ та слов’янські землі Середнього Подніпров’я.
Розвиток шляху із «варяг у греки» та існування Руської держави визначило дві тенденції в етногенезі Східної Європи. Слов’янське населення, будучи більш розвинутим у плані культурному й політичному, почало слов’янізацію фінно-угорських та литовських етносів цього регіону. Зокрема, районами такої слов’янізації стали терени частини сучасної Білорусі, де проживали литовські племена, Новгородська земля, де переважало фінно-угорське населення. Дещо пізніше почалася слов’янізація Залісся, власне, «істинної» Росії. Друга тенденція виражалася у творенні своєрідного слов’янського (руського) суперетносу на шляху із «варяг у греки», де відносно інтенсивні контакти сприяли зближенню споріднених племен. Головну скрипку в цьому відігравали поляни, котрих можна вважати одними з предтеч сучасних українців.
Однак переорієнтація торгових шляхів у ХІІІ ст., монгольська навала, що призвела до серйозних геополітичних змін у Східній Європі, деякі інші явища політичного й культурного характеру, помітно змінили «етнічну мозаїку» в цьому регіоні. Та все ж спадок, політичний та культурний, Русі виявився дуже живучим і дав деякі неочікувані плоди. Але це вже інша історія.
Років зо два тому мене попросили виступити в Ольштині (Польща) з питань національної самоідентифікації українців. Публіка була різна — не лише науковці Ольштинського університету, а й журналісти, навіть такі собі «вільні інтелектуали». Були серед них і українці. Адже в Ольштинському воєводстві зараз живе чимало наших одноплемінників. Це — сумний результат операції «Вісла», коли в післявоєнний період українців з їхніх етнічних земель на сході та півдні теперішньої Польщі масово переселяли на «жємі одзискани» —території, що дісталися полякам від Німеччини. У своєму виступі я зупинився, зокрема, на такому питанні, як зміна етноніма в українців. Для багатьох поляків стало відкриттям, коли вони довідалися, що поняття «Русь» тривалий час використовувалося для позначення українців, а, наприклад, «пєрогі рускі», які є практично в кожній польській ресторації чи кафе, зовсім не російська страва, а звичайні українські вареники. Доводилося нагадати й про те, що навіть у сучасній Польщі на сході чи півдні зустрічаються назви населених пунктів з додатком «рускі». Однак це зовсім не значить, що тут жили росіяни. Насправді це залишки пам’яті про замешкання тут українців, яких називали русинами. Здавалося, хто-хто, а поляки мали б розуміти такі речі. Це ж не французи, німці чи англійці, котрі плутають Русь і Росію. Однак...
А зовсім недавно мав приємність спілкуватися з Євгенієм Гузєєвим, генконсулом Росії у Львові. Якраз це був час, коли він «прославився» своїми виступами про «Русь» на Галичині. Мовляв, тут ще до війни (тієї, що у нас звично зветься «Вєлікой Отєчєствєнной») люди розмовляли по-руськи, тому що були русинами. І ось лише радянська влада після «золотого вересня» 1939 р. принесла галичанам українську мову. На ці теми пан консул вирішив поспілкуватися й зі мною. Звісно, він зовсім не простачок. І розуміє, що Русь та Росія — не одне й те саме. Проте з його міркувань випливало: там, де Русь, мусить бути й російський дух. Та, власне, чого чекати від представника дипкорпусу Росії? Вони, себто російські дипломати, чітко відстоюють інтереси своєї держави.
І це ще не все. Візьмемо хоча б «совість» сучасної Росії Алєксандра Солженіцина. Ось його слова: «И никакие их проклятия (себто українських націоналістів. — П.К.) не отвратят наших сердец от святого Киева, источника и самих великороссов, — Киева, где и сегодня неистребимо звучит русская речь, и не замолкнет. Будем сохранять теплое чувство единого триславянского народа...»
Годі, скажете ви, це ж письменник, у нього часто чуття над раціо превалюють. Візьмемо тоді академіка Дмітрія Ліхачова, чи не найбільшого авторитета для росіян (і для деяких українців) у сфері т. зв. дрєвнєрусской літератури. У своєрідному науковому бестселері «Введение к чтению памятников древнерусской литературы» він пише: «Русской литературе без малого тысяча лет. Это одна из самых древних литератур Европы. Она древнее, чем литературы французская, английская, немецкая. Ее начало восходит ко второй половине Х века». Отак, не більше й не менше. Куди там якимсь німцям, англійцям чи французам змагатися з росіянами!
Чи розумів академік Д. Ліхачов, що займається інтелектуальним шулерством? Бо в Х ст. ні Росії, ні російської літератури не було. Була Русь, що в плані етнічному передувала Україні. Думаю, Д. Ліхачов це розумів. На те він академік! У деяких своїх роботах учений все-таки розмежовував терміни «русьский» та «русский» (див. Лихачев Д. С. Киев — мать городов русских// Исторические традиции духовной культуры народов СССР и современность. — К. 1987. — С. 6—14). Правда, робилося це для «вузьких спеціалістів».
Однак мене зовсім не дивують ні ліхачови, ні солженіцини, ні гузєєви... Не дивують і зарубіжні вчені-гуманітарії. Де їм розібратися в термінологічних тонкощах між «русьский» і «російський». Тим більше, що перебувають вони під могутнім впливом російської русистики.
Дивують співвітчизники, які здали свій етнонім «Русь» сусідам, а тепер навіть не знають про це. Якось у журналі «Київська Русь» я дав собі таку характеристику: вважаю себе українцем, але не в захопленні від цього етноніма. І, закономірно, дістав на горіхи від деяких патріотів: мовляв, немає в мене достатньої любові до Отечества. Дійсно, я далеко не в захопленні від етноніма «Україна» — хоча б через те, що він є свідченням нашої поразки в етнонімічній війні.
Закономірно, дехто спитає: що таке етнонімічна війна, чи не є це плодом фантазії автора?
Не є. Етнонімічні війни — різновид інформаційних війн, які мають давню історію. Говорити про них можна довго. Наслідки цих війн не менш реальні, ніж війн гарячих. Тут варто навести слова американського мовознавця Едуарда Сепіра: «Люди живуть не тільки в об’єктивному світі і не тільки у світі громадської діяльності, вони значною мірою перебувають під впливом тієї конкретної мови, яка стала засобом впливу для цього суспільства». Як ми наречемо те чи інше явище, так воно й починає сприйматися.
Та поговорімо про етноніми. Для декого це прозвучить дивно, але назва народу може визначати його долю. Що, наприклад, означало для держави, більша частина населення якої не була слов’янською, присвоєння терміна «Русь»? Принаймні кілька речей: претензії на культурний і політичний спадок княжої Русі X—XIII ст., відповідно, претензії на її території; слов’янізацію («русифікацію») не лише державної еліти, а й усього населення; лідерство в православному слов’янському світі й імперські амбіції як «захисника православних». А що означало для нас утрата етноніма «Русь»? Відповідно, ігнорацію свого величезного культурного спадку Х—ХVІІІ ст., свідому чи несвідому відмову від своїх периферійних територій та регіонального лідерства. Багато кому це не сподобається, але треба сказати чесно: набуття нового етноніма (Україна, тобто окраїнна земля) означало для нас маргіналізацію й поразку перед росіянами, які привласнили наш етнонім.
Професор Я.Дашкевич небезпідставно вважав, що Україна «має культивувати своє первісне ім’я «Русь», оточуючи його пошаною, пієтетом, — та відверто говорити про те, що його вкрали і загарбали. Так, як вкрали і загарбали все те, чим визначався зміст поняття «Русі». Далі він зазначав: «На сьогодні цілком ясно, що зміна назви «Русь», «русини» на «Україна», «українці» — це не підміна гірших назв кращими (як то було в колоніальних та напівколоніальних країн, коли Цейлон замінили на Шрі Ланка, а Сіам на Таїланд), а вимушений захід, щоб позбутися загрози насильницької асиміляції поневолювачами. Українців примусили змінити національне ім’я — і це був тривалий некерований процес, який визрів у надрах народу та відшукав пропагандистів для проведення такої кардинальної переміни. Нові назви не запроваджували, як подекуди, державним декретом, бо в період здійснення процесу заміни етнонімії власної держави не було, а окупанти всіма способами намагалися не допустити до потрібного результату».
На жаль, в Україні ці питання сором’язливо замовчуються. Певно, щоб не дратувати «старшого брата»?
НЕСТОР-ЛІТОПИСЕЦЬ, АВТОР «ПОВІСТІ МИНУЛИХ ЛІТ». САМЕ НА СТОРІНКАХ ЦЬОГО ТВОРУ ШУКАЮТЬ УЧЕНІ ВІДПОВІДІ НА ЗАГАДКОВІ ПРОБЛЕМИ ПОХОДЖЕННЯ РУСІ
Проблема походження терміна «Русь» породила масу літератури, якій годі дати раду. Один із дослідників цього питання небезпідставно писав: «Історія світової етноніміки знає мало таких гострих, складних, заплутаних і безнадійно загнаних у глухий кут проблем, як та, що пов’язана з походженням одного з найпростіших східнослов’янських народознавчих термінів — слова «русь» (Русь)». Існують різноманітні, іноді просто фантастичні версії походження цього терміну. Виводять його то зі скандинавських (шведської, датської, близької до них готської) мов, то мов фінно-угорських (фінської, карельської, естонської, угорської і т.ін.), слов’янських, балтійських, іранських, тюркських, навіть семітських...
Сумнівно, що колись дослідники дійдуть згоди з цього питання. Радше ще більше заплутають, адже джерел збереглося дуже мало. А на віднайдення якихось нових — надії малі. Та й чи є ця проблема настільки вагомою? Що дасть її вирішення для прояснення нашої давньої історії?
На мою думку, набагато доцільніше розібратися, як термін «Русь» інтерпретувався в різноманітних джерелах (починаючи від руських літописів і закінчуючи працями новітніх істориків), як цей термін зазнав карколомної переінтерпретації, як із Русі витворилася Росія, як з’явилися кабінетні терміни Київська Русь, Давня Русь і т.д. і т.ін. Однак ця проблема з певних політичних причин виявилася «малоактуальною». Насправді ж вона дає ключ до розуміння багатьох явищ, що відбувалися в Східній Європі протягом останнього тисячоліття.
Спробуймо звернутися передусім до такого джерела, як «Повість минулих літ». Звісно, не можна в усьому довіряти цьому твору, є тут чимало різноманітної ідеологічної кон’юнктури, міфів. Та все ж цей літопис відбиває уявлення наших далеких предків, принаймні їхньої освіченої частини. На думку більшості дослідників, він був укладений на початку ХІІ ст. При цьому були використані попередні літописні зводи. Правда, найдавніші рукописні тексти цієї пам’ятки дійшли до нас з ХV ст. Тому існує група скептиків, які не схильні вважати «Повість...» пам’яткою початку ХІІ ст. Не вдаючись у цю дискусію, все-таки вважатимемо (а для цього є підстави), що даний твір має достатньо давнє походження та відображує уявлення русичів-інтелектуалів ХІІ ст. — тобто часу найвищого політичного й культурного піднесення Русі.
Із самого початку літопису його укладач ставить перед собою завдання з’ясувати, «звідки пішла Руська земля, і хто в ній (у деяких списках замість «ній» написано «в Києві». — П.К.) почав спершу княжити, і як Руська земля постала». На початку «Повісті...» літописець викладає свої етнологічні уявлення. Виглядають вони наступним чином. Спочатку слов’яни були єдиною етнічною спільнотою і жили на Дунаї. У силу різних обставин вони змушені були покинути свою прабатьківщину й оселитися в різних землях. Такими, зокрема, були морави, чехи, білі хорвати, серби, хорутани, ляхи. Останні, в свою чергу, теж поділилися. Далі в «Повісті...» зазначається: «Так само й ті ж слов’яни, прийшовши, сіли по Дніпру і називалися полянами, а інші — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Припяттю і Двіною і назвалися дреговичами; а інші сіли на Двіні і називалися полочанами — од річки, яка впадає в Двіну і має назву Полота... Слов’яни ж, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем...; і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли по Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами».
Відразу після цього етнологічного уривка йде опис шляху із «варяг у греки», основними опорними пунктами на якому були Київ та Новгород. Також говориться про подорож цим шляхом апостола Андрія Первозванного. Нескладно помітити, що літописець переважно звертає увагу на ті слов’янські племена, які живуть на цьому шляху. Цей торговий, військовий і водночас важливий комунікаційний шлях був тією віссю, навколо якої творилася Руська держава.
Варто зазначити, що під племенами в «Повісті...» розумілися не первісні племена. Сам літописець говорить, що їхні назви часто походять від назв річок. Тобто це переважно територіально-етнічні утворення. Недаремно в «Повісті...» спеціально зазначається, що всі племена мали «свої обичаї, і закони предків своїх, і заповіти, кожне — свій норов». Далі йде опис цих звичаїв та норовів — власне, ментальних особливостей. Правда, даний опис доволі тенденційний. Літописець свідомо протиставляє полян, жителів Київщини, їхнім сусідам, деревлянам, а також новгородцям, яких часто ще іменують словенцями. Це були основні конкуренти полян-киян. Деревляни, очевидно, могли претендувати на полянську територію, у той час як новгородці боролися з полянами за контроль над шляхом із «варяг у греки». У контексті цих етнологічних розмірковувань у літописі з’являється поняття Русь — не стільки етнічне, як політичне.
Ще в одному «етнологічному» уривку «Повісті...» читаємо: «Бо се тільки слов’янський народ на Русі: поляни, деревляни, новгородці, полочани, дреговичі, сіверяни, бужани..., а потім же волиняни». Згадуються й деякі інші слов’янські племена, які жили в мирі з названими племенами — радимичі, в’ятичі, хорвати; очевидно, до числа таких мирних племен належали й дуліби, уличі та тиверці. Правда, ці мирні племена якось не дуже співвідносилися з Руссю.
Тим часом у «Повісті...» чітко сказано, що Русі платять данину чимало неслов’янських народів-племен: «А се — інші народи, які дають данину Русі: чудь, весь, меря, мурома, черемиси, мордва, перм, печера, ям, литва, зимигола, корсь, нарова, ліб. Ці мають свою мову...». У цьому переліку, наскільки можна судити, фігурують назви фінно-угорських та балтійських (литовських) етносів. Як бачимо, літописець розглядає їх як чужі для слов’ян народи, котрі мають відмінну мову. При цьому підкреслюється, що вони живуть у «північних краях», у той час як слов’яни — на південь від них. Літописець намагається навіть локалізувати проживання чужих, неслов’янських племен. Зокрема, пише: «На Білім озері сидить весь, а на Ростові-озері — меря, а на Клещині-озері сидить теж меря. А на Оці-ріці, де впадає вона у Волгу, сидить окремий народ — мурома. І черемиси окремий народ, і мордва окремий народ». Як бачимо, основний територіальний масив, який зараз вважається «корінною Росією», літописцем «Повісті...» навіть не вважався (і справедливо!) слов’янською землею. Тому просто смішно чути з уст російських націоналістів заяви про слов’янську єдність чи якийсь єдиний трислов’янський народ.
Однак повернімося до Русі. «Повість...» так подає походження цього етноніма. Мовляв, у давнину полянами правили свої князі — брати Кий, Щек і Хорив. Але їхня династія вигасла, й Київ, полянську столицю, захопили хозари. На півночі, де жили як слов’яни (словени, кривичі), так і неслов’яни (чудь і весь), порядку не було, на відміну від полян, які були тямущим народом. Тоді ці «народи Півночі» пішли «за море до варягів, до русі». Русь у даному випадку розглядається як північногерманське плем’я поряд зі свеями (шведами), норманами, англами й готами. Було закликано трьох братів — Рюрика, Синеуса й Трувора, які навели лад.
Уже елементарне порівняння цих двох легенд говорить про те, що кияни в літописі спеціально вивищуються над новгородцями. І там, і тут «батьками-засновниками» є три брати. Але якщо поляни знаходять князів-правителів зі свого середовища, бо є достатньо тямущі, то нетямущі новгородці мусять закликати їх із чужої землі.
Пізніше, свідчить літопис, Київ та полян звільнили від хозар варяги Аскольд і Дір, які тут стали княжити. Однак їх підступно вбив наступник Рюрика Олег, який почав княжити в Києві, а з часом на престолі опинився Рюриків син Ігор. Таким чином, династія Рюриковичів з Новгорода перебазувалася в Київ і, відповідно, «русь» теж перенеслася сюди. Про це так говорить літопис: «І сів Олег, князюючи, в Києві, і мовив Олег: «Хай буде се мати городам руським». І були в нього словени, і варяги, й інші, що прозвалися руссю».
Цей фрагмент цікавий у багатьох сенсах. Тут дається чітке визначення Русі не як племінного, етнічного об’єднання, що ми бачили раніше, а об’єднання, з одного боку, поліетнічного, а з другого — військово-політичного. Тобто це група «державних» людей, наближених до князя, які правлять землею. Зрозуміло, більша частина з них професійні вояки. І належать вони до різних народів-племен.
А слова, що Київ — матір городів руських, означали: віднині це місто стає столицею Русі, звідси контролюватимуться інші руські городи. До речі, в скандинавських джерелах для позначення руських земель термін «Русь» не використовувався (звідси певні сумніви щодо скандинавського походження цього терміну). Для позначення Русі скандинави використовували топоніми Ѓардар та Австроверг. Останній термін можна перекласти як «східна земля». Щодо першого, то його перекладають, як «країна міст». Насправді точніший переклад був би: країна городів, укріплених місць, княжих дворів. Дійсно, на перших порах Руська держава була системою таких княжих городів, звідки здійснювався контроль за певними територіями. У сандинавських джерелах Ѓардар уявляється як сукупність таких укріплених пунктів з чотирма основними центрами — Кенуѓардом (Києвом), Гольмѓардом (Новгородом), Паллтескья (Полоцьком) та Смалескья (Смоленськом), тобто містами, які були ключовими на шляху із «варяг у греки».
Загалом терміни «Русь», «Руська земля», «русичі», «русини», «роси» доволі часто вживаються в «Повісті минулих літ» — близько 270-ти разів. Однак у цьому писемному джерелі вони практично ніколи не стосувалися «істинно російських» земель. Дозволю собі процитувати уривок з одного незалежного від нас академічного видання «Історія філософської та громадсько-політичної думки Білорусі», виданої нещодавно в Мінську. З посиланням на численні дослідження тут вказується: «Варто зазначити, що походження цих понять (тобто «Русь», «Руська земля» і т.ін. — П. К.) не пов’язане з північно-східною Руссю. Спочатку постали вони близько ІХ ст. у Середньому Подніпров’ї, регіоні Київ-Чернігів-Переяслав. У міру поширення володінь Київської Русі вони розповсюджуються на весь східнослов’янський масив». Як бачимо, навіть неукраїнські дослідники чесно визнають, що спочатку термін «Русь» з’явився на нинішніх українських землях.
Звісно, дехто може закинути: мовляв, Руссю називали Новгород і Смоленськ — міста, які входять до складу сучасної Росії. Насправді в такому закиді буде момент лукавства або непорозуміння. І культурно, і етнічно Смоленщина та Новгородщина помітно різнилися від «істинно російських земель», Московії. За Смоленськ і Новгород Московія вела запеклу боротьбу, яка навіть супроводжувалася частковим етноцидом місцевого населення (особливо це стосувалося Новгорода).
Тепер спробуємо розібратися, в яких сенсах вживалися терміни «Русь», «Руська земля» в «Повісті минулих літ» та інших писемних пам’ятках тієї доби. Щоб мене не звинуватили в тенденційності, звернуся до класика російської історіографії Василя Ключевського. Він розрізняє чотири значення слова «Русь» у зазначених джерелах: «1. Етнографічне: русь — плем’я; 2. Соціальне: русь — стан; 3. Географічне: Русь — область; 4. Русь — державна територія». Дійсно, русь спочатку в «Повісті...» трактується як скандинавське плем’я, проте дуже швидко таке розуміння зникає. Русь ніби розчиняється в слов’янстві. І зрештою, починає трактуватися як населення Київщини, навіть ототожнюється з племенем полян. Трактується русь, про це йшлося више, і як соціальний стан, власне, як соціальна еліта, що здійснює керівництво державою. Територіально, про це теж уже говорилося, Русь сприймається як Київщина, Середнє Подніпров’я. Нарешті, в плані політичному — це Руська держава, яка охоплює значні території Східної Європи, переважно ті, які лежать на шляху із «варяг у греки». Дехто з дослідників додає ще одне розуміння Русі як православної церковної спільноти, об’єднаної Київською митрополією. Отже, термін Русь виявився багатозначним. І ця багатозначність, незважаючи на її певні трансформації, зберігалася тривалий час. Навіть якщо ми візьмемо писемні пам’ятники ХVI й частково XVII ст., то бачимо, що існувало вузькотериторіальне розуміння (Руське воєводство, власне, територія сучасної Галичини); широке географічне трактування, коли під Руссю розумілися переважно терени сучасної України й Білорусі; соціальне трактування («руський народ» як тодішня руська православна шляхта й князі); нарешті, Русь як православна спільнота Київської митрополії.
Текст «Повісті минулих літ», як і інші пам’ятки того та пізніших періодів, зовсім не говорять про існування якоїсь руської чи давньоруської народності, яка стала «колискою» трьох «братніх» народів — росіян, українців і білорусів. Загалом, якщо виходити з цього джерела, то картина вимальовується приблизно така. У Х—ХІІ ст. на теренах Східної Європи розселилися різні слов’янські етноси, котрі в літописі часто іменуються племенами. Ці племена мали свої етноніми, територію розселення, свою специфічну культуру і навіть етнічний характер. Про це свідчить не лише «Повість минулих літ». Певним чином це підтверджують і археологічні дослідження. Слов’янські етноси зосереджувалися на шляху із «варяг у греки». На цьому шляху почали творитися воєнно-політичні структури, що завершилося в кінцевому рахунку створенням Руської держави. Головним її осередком став Київ та слов’янські землі Середнього Подніпров’я.
Розвиток шляху із «варяг у греки» та існування Руської держави визначило дві тенденції в етногенезі Східної Європи. Слов’янське населення, будучи більш розвинутим у плані культурному й політичному, почало слов’янізацію фінно-угорських та литовських етносів цього регіону. Зокрема, районами такої слов’янізації стали терени частини сучасної Білорусі, де проживали литовські племена, Новгородська земля, де переважало фінно-угорське населення. Дещо пізніше почалася слов’янізація Залісся, власне, «істинної» Росії. Друга тенденція виражалася у творенні своєрідного слов’янського (руського) суперетносу на шляху із «варяг у греки», де відносно інтенсивні контакти сприяли зближенню споріднених племен. Головну скрипку в цьому відігравали поляни, котрих можна вважати одними з предтеч сучасних українців.
Однак переорієнтація торгових шляхів у ХІІІ ст., монгольська навала, що призвела до серйозних геополітичних змін у Східній Європі, деякі інші явища політичного й культурного характеру, помітно змінили «етнічну мозаїку» в цьому регіоні. Та все ж спадок, політичний та культурний, Русі виявився дуже живучим і дав деякі неочікувані плоди. Але це вже інша історія.
Років зо два тому мене попросили виступити в Ольштині (Польща) з питань національної самоідентифікації українців. Публіка була різна — не лише науковці Ольштинського університету, а й журналісти, навіть такі собі «вільні інтелектуали». Були серед них і українці. Адже в Ольштинському воєводстві зараз живе чимало наших одноплемінників. Це — сумний результат операції «Вісла», коли в післявоєнний період українців з їхніх етнічних земель на сході та півдні теперішньої Польщі масово переселяли на «жємі одзискани» —території, що дісталися полякам від Німеччини. У своєму виступі я зупинився, зокрема, на такому питанні, як зміна етноніма в українців. Для багатьох поляків стало відкриттям, коли вони довідалися, що поняття «Русь» тривалий час використовувалося для позначення українців, а, наприклад, «пєрогі рускі», які є практично в кожній польській ресторації чи кафе, зовсім не російська страва, а звичайні українські вареники. Доводилося нагадати й про те, що навіть у сучасній Польщі на сході чи півдні зустрічаються назви населених пунктів з додатком «рускі». Однак це зовсім не значить, що тут жили росіяни. Насправді це залишки пам’яті про замешкання тут українців, яких називали русинами. Здавалося, хто-хто, а поляки мали б розуміти такі речі. Це ж не французи, німці чи англійці, котрі плутають Русь і Росію. Однак...
А зовсім недавно мав приємність спілкуватися з Євгенієм Гузєєвим, генконсулом Росії у Львові. Якраз це був час, коли він «прославився» своїми виступами про «Русь» на Галичині. Мовляв, тут ще до війни (тієї, що у нас звично зветься «Вєлікой Отєчєствєнной») люди розмовляли по-руськи, тому що були русинами. І ось лише радянська влада після «золотого вересня» 1939 р. принесла галичанам українську мову. На ці теми пан консул вирішив поспілкуватися й зі мною. Звісно, він зовсім не простачок. І розуміє, що Русь та Росія — не одне й те саме. Проте з його міркувань випливало: там, де Русь, мусить бути й російський дух. Та, власне, чого чекати від представника дипкорпусу Росії? Вони, себто російські дипломати, чітко відстоюють інтереси своєї держави.
І це ще не все. Візьмемо хоча б «совість» сучасної Росії Алєксандра Солженіцина. Ось його слова: «И никакие их проклятия (себто українських націоналістів. — П.К.) не отвратят наших сердец от святого Киева, источника и самих великороссов, — Киева, где и сегодня неистребимо звучит русская речь, и не замолкнет. Будем сохранять теплое чувство единого триславянского народа...»
Годі, скажете ви, це ж письменник, у нього часто чуття над раціо превалюють. Візьмемо тоді академіка Дмітрія Ліхачова, чи не найбільшого авторитета для росіян (і для деяких українців) у сфері т. зв. дрєвнєрусской літератури. У своєрідному науковому бестселері «Введение к чтению памятников древнерусской литературы» він пише: «Русской литературе без малого тысяча лет. Это одна из самых древних литератур Европы. Она древнее, чем литературы французская, английская, немецкая. Ее начало восходит ко второй половине Х века». Отак, не більше й не менше. Куди там якимсь німцям, англійцям чи французам змагатися з росіянами!
Чи розумів академік Д. Ліхачов, що займається інтелектуальним шулерством? Бо в Х ст. ні Росії, ні російської літератури не було. Була Русь, що в плані етнічному передувала Україні. Думаю, Д. Ліхачов це розумів. На те він академік! У деяких своїх роботах учений все-таки розмежовував терміни «русьский» та «русский» (див. Лихачев Д. С. Киев — мать городов русских// Исторические традиции духовной культуры народов СССР и современность. — К. 1987. — С. 6—14). Правда, робилося це для «вузьких спеціалістів».
Однак мене зовсім не дивують ні ліхачови, ні солженіцини, ні гузєєви... Не дивують і зарубіжні вчені-гуманітарії. Де їм розібратися в термінологічних тонкощах між «русьский» і «російський». Тим більше, що перебувають вони під могутнім впливом російської русистики.
Дивують співвітчизники, які здали свій етнонім «Русь» сусідам, а тепер навіть не знають про це. Якось у журналі «Київська Русь» я дав собі таку характеристику: вважаю себе українцем, але не в захопленні від цього етноніма. І, закономірно, дістав на горіхи від деяких патріотів: мовляв, немає в мене достатньої любові до Отечества. Дійсно, я далеко не в захопленні від етноніма «Україна» — хоча б через те, що він є свідченням нашої поразки в етнонімічній війні.
Закономірно, дехто спитає: що таке етнонімічна війна, чи не є це плодом фантазії автора?
Не є. Етнонімічні війни — різновид інформаційних війн, які мають давню історію. Говорити про них можна довго. Наслідки цих війн не менш реальні, ніж війн гарячих. Тут варто навести слова американського мовознавця Едуарда Сепіра: «Люди живуть не тільки в об’єктивному світі і не тільки у світі громадської діяльності, вони значною мірою перебувають під впливом тієї конкретної мови, яка стала засобом впливу для цього суспільства». Як ми наречемо те чи інше явище, так воно й починає сприйматися.
Та поговорімо про етноніми. Для декого це прозвучить дивно, але назва народу може визначати його долю. Що, наприклад, означало для держави, більша частина населення якої не була слов’янською, присвоєння терміна «Русь»? Принаймні кілька речей: претензії на культурний і політичний спадок княжої Русі X—XIII ст., відповідно, претензії на її території; слов’янізацію («русифікацію») не лише державної еліти, а й усього населення; лідерство в православному слов’янському світі й імперські амбіції як «захисника православних». А що означало для нас утрата етноніма «Русь»? Відповідно, ігнорацію свого величезного культурного спадку Х—ХVІІІ ст., свідому чи несвідому відмову від своїх периферійних територій та регіонального лідерства. Багато кому це не сподобається, але треба сказати чесно: набуття нового етноніма (Україна, тобто окраїнна земля) означало для нас маргіналізацію й поразку перед росіянами, які привласнили наш етнонім.
Професор Я.Дашкевич небезпідставно вважав, що Україна «має культивувати своє первісне ім’я «Русь», оточуючи його пошаною, пієтетом, — та відверто говорити про те, що його вкрали і загарбали. Так, як вкрали і загарбали все те, чим визначався зміст поняття «Русі». Далі він зазначав: «На сьогодні цілком ясно, що зміна назви «Русь», «русини» на «Україна», «українці» — це не підміна гірших назв кращими (як то було в колоніальних та напівколоніальних країн, коли Цейлон замінили на Шрі Ланка, а Сіам на Таїланд), а вимушений захід, щоб позбутися загрози насильницької асиміляції поневолювачами. Українців примусили змінити національне ім’я — і це був тривалий некерований процес, який визрів у надрах народу та відшукав пропагандистів для проведення такої кардинальної переміни. Нові назви не запроваджували, як подекуди, державним декретом, бо в період здійснення процесу заміни етнонімії власної держави не було, а окупанти всіма способами намагалися не допустити до потрібного результату».
На жаль, в Україні ці питання сором’язливо замовчуються. Певно, щоб не дратувати «старшого брата»?
20.03.11
***********
Термін «фашизм» («fascio» — пучок, секта) говорить про нерозуміння реальності. Соціальна практика показала, що фашизм — це не секта, а маса. Пристосовницька й/або агресивна маса в своїй пустоті й нікчемності шукає підкорення, прагне принизити й/або знищити собі подібних із сусіднього «стада». «Стадо» завжди породжує фюрера, дуче, «вождя всіх часів і народів»...(с)
19.03.11
бути щасливою..
бути щасливою... саме це для мене і є важливим.. важливо радіти життю, мати бажання говорити, слухати музику і просто усміхатися...від щастя..
другий день роботи на такій солодкій посаді як журналіст не викликав морального задоволення.. втома..навіть вона не була приємною.. натомість страшенні болі в спині та відчуття втрати.. Втрата... я втратила щастя, яке зуміла впіймати декілька днів тому...
тому..ліпше вчасно зупинитися.. і я вирішила зупинитися... вважала, обдумаю це на вихідних, але рішення прийняла вже) повертаю собі статус туніядця.. ріже зір, вуха.. але я певна...ті умови не варті, щоб себе там тримати..нереальні умови.. принаймні для мене)
амбіції... вони в мені зашкалюють.. вирішила змінюватися...
Гуртівці все ж зі мною зв'язалися, не дарма я писала листа)))
О 19:00 в "Купідоні" зустрілися з паном Тарасом.. приємний чоловік:) Він мені розповів про проект, мені сподобалося)) надіюся, я йому як соціальний репортер також сподобалася:)
Це б було чудово:) хай і на волонтерських засадах, але як перспектива - набуття цікавого досвіду, тренінги та купа знайомств:)
але для цього потрібен вільний час.. він у мене буде:)
Так про які зміни я писала вище.. Я вирішила, що я хочу.. Хочу займатися благодійністю, бути журналістом і мати гроші.. А ще вивчити англійську:) принаймні покращити її)))
Робота, яка мене за два дні вимучила, майже нічого з цього не давала... Журналіст за комп'ютером та інтев'ю+коментарі в телефонному режимі - далеко не всі риси, які повинен мати журналіст.. в такому режимі я мала працювати два місяці.. Благодійність.. часу, крім вихідних, на неї б не лишалося.. а ми ж маємо наше "За.світ.Ти" зареєструвати у цьому році)) гроші... перші два місяці не дуж прибуткові, але все ж таки гроші дана робота обіцяла... англійська.. на неї часу зовсім не лишається...
а ще не лишається часу для себе, для рідних, для байдикування, для усмішок... а хочеться жити..)
ооо за ці два дні я не тільки зненавиділа людей, я зненавиділа шум:) навіть музику.. страхіття)
так от...знайшла альтернативу:)
мої бажання задовільняться за такою схемою:
-благодійність - матиму час, отже, займатимуся:)
-журналістика - соціальний репортер в Гурті - дай, Боже:)
-гроші - засуну в дупцю свої амбіції, піду попрацюю консультантом 2 дні через 2 - це ліпше, ніж вкалувати щодня.. і є час на себе:)
-англійська - лишається час і на неї)
певно, я роблю дурниці.. але, коли гвалтують тебе - це як-не-як природно.. а коли гвалтуєш сама себе - це збоченство.. я не хочу ні сама себе гвалтувати..та й іншим не дам ці привілеї)
ооо... а ще я хочу кохання - з цим і не вгадаєш)))
знаю, що багато з близьких мені людей не зрозуміють мене і казатимуть: "Женя, ти б вже хоч кудись йшла працювати.." і пирхатимуть:)
але я не хочу бозна-куди...
я вмію відчувати.. чи мені так здається..
можливо, я колись навчусь розуміти свої вчинки і що ними править.. нині я просто відчіваю...
а ще я вдячна Богу за батьків... певно, нелегко терпіти мої вибрики і бути вічними донорами..але я відчуваю.. не розумію..але вічуваю..
другий день роботи на такій солодкій посаді як журналіст не викликав морального задоволення.. втома..навіть вона не була приємною.. натомість страшенні болі в спині та відчуття втрати.. Втрата... я втратила щастя, яке зуміла впіймати декілька днів тому...
тому..ліпше вчасно зупинитися.. і я вирішила зупинитися... вважала, обдумаю це на вихідних, але рішення прийняла вже) повертаю собі статус туніядця.. ріже зір, вуха.. але я певна...ті умови не варті, щоб себе там тримати..нереальні умови.. принаймні для мене)
амбіції... вони в мені зашкалюють.. вирішила змінюватися...
Гуртівці все ж зі мною зв'язалися, не дарма я писала листа)))
О 19:00 в "Купідоні" зустрілися з паном Тарасом.. приємний чоловік:) Він мені розповів про проект, мені сподобалося)) надіюся, я йому як соціальний репортер також сподобалася:)
Це б було чудово:) хай і на волонтерських засадах, але як перспектива - набуття цікавого досвіду, тренінги та купа знайомств:)
але для цього потрібен вільний час.. він у мене буде:)
Так про які зміни я писала вище.. Я вирішила, що я хочу.. Хочу займатися благодійністю, бути журналістом і мати гроші.. А ще вивчити англійську:) принаймні покращити її)))
Робота, яка мене за два дні вимучила, майже нічого з цього не давала... Журналіст за комп'ютером та інтев'ю+коментарі в телефонному режимі - далеко не всі риси, які повинен мати журналіст.. в такому режимі я мала працювати два місяці.. Благодійність.. часу, крім вихідних, на неї б не лишалося.. а ми ж маємо наше "За.світ.Ти" зареєструвати у цьому році)) гроші... перші два місяці не дуж прибуткові, але все ж таки гроші дана робота обіцяла... англійська.. на неї часу зовсім не лишається...
а ще не лишається часу для себе, для рідних, для байдикування, для усмішок... а хочеться жити..)
ооо за ці два дні я не тільки зненавиділа людей, я зненавиділа шум:) навіть музику.. страхіття)
так от...знайшла альтернативу:)
мої бажання задовільняться за такою схемою:
-благодійність - матиму час, отже, займатимуся:)
-журналістика - соціальний репортер в Гурті - дай, Боже:)
-гроші - засуну в дупцю свої амбіції, піду попрацюю консультантом 2 дні через 2 - це ліпше, ніж вкалувати щодня.. і є час на себе:)
-англійська - лишається час і на неї)
певно, я роблю дурниці.. але, коли гвалтують тебе - це як-не-як природно.. а коли гвалтуєш сама себе - це збоченство.. я не хочу ні сама себе гвалтувати..та й іншим не дам ці привілеї)
ооо... а ще я хочу кохання - з цим і не вгадаєш)))
знаю, що багато з близьких мені людей не зрозуміють мене і казатимуть: "Женя, ти б вже хоч кудись йшла працювати.." і пирхатимуть:)
але я не хочу бозна-куди...
я вмію відчувати.. чи мені так здається..
можливо, я колись навчусь розуміти свої вчинки і що ними править.. нині я просто відчіваю...
а ще я вдячна Богу за батьків... певно, нелегко терпіти мої вибрики і бути вічними донорами..але я відчуваю.. не розумію..але вічуваю..
18.03.11
трудобудні..)
минув перший день... почуваю себе як вижатий лимон..) радує, що завтра п'ятниця..))
незвично від туніядствобуднів відразу пірнати у такий шалений ритм роботи..)
звикну:)
чекаю на 18:40.. домовилася з Маруською пройтися Подолом.. мені це необхідно..)
а ще завтра у мене мала відбутися співбесіда у "Гурті" на соціального репортера.. не зможу піти, шкода.. написала їм листа..надіюся, відповідь отримаю:)
вчора я любила людей.. сьогодні вони мене дратують.. тенденція не втішна))
незвично від туніядствобуднів відразу пірнати у такий шалений ритм роботи..)
звикну:)
чекаю на 18:40.. домовилася з Маруською пройтися Подолом.. мені це необхідно..)
а ще завтра у мене мала відбутися співбесіда у "Гурті" на соціального репортера.. не зможу піти, шкода.. написала їм листа..надіюся, відповідь отримаю:)
вчора я любила людей.. сьогодні вони мене дратують.. тенденція не втішна))
17.03.11
щастячко повсюди:)
а сьогодні я щаслива... вдихаю щастя на повні легені:)
зранку була перша співбесіда.. завтра перший робочий день:)
але о 18:15 на мене чекало ще одне випробування "Женя влаштовується на роботу"))
додому їхати не було сенсу... поперла до Світланки на роботу, і простирчала там 4 години:) гамали, тринділи, Свєтко назвала мій шикарнійший парфюм "смердить як від старої баби"))) але ви ж не подумайте...)))))
дорогою до Свєти я познайомилася із приємним чоловіком років за 50, родом із Тернопільщини))) він підсів до мене, запитавши: Панночко, можна біля Вас сісти?))) Нечасто в столиці почуєш такі незвичні для вух звертання)) але це так по-українські, тому приємно))) він почув як я спілкувалася українською з водієм.. вирішив, що я з його країв..і дуже здивувався, що я киянка))) "Приємно чути рідну, а не чужу мову в столиці", - говорив мені, усміхаючись, Володимир Пиріг:) чудернацький українець))) зовсім чужа людина.. але я, ніби його знаю стільки, скільки не живуть))) розповів мені про себе, свою сім'ю.. життя)) а я поділилася своїм:) ось так і мають єднатися українці... просто поговорити в маршрутці.. не гримати.. усміхнутися.. підзарядитися неймовірною енергію і радіти, що ти живеш)))
час минав... вийшла від Світланки))) настрою хоч відбавляй)))готова по шматочку поділитися з кожним у кого на обличчі у цей прохолодно-сонячний день не сяяла усмішка)))
до офісу на співбесіду намбер ту я чемчикувала дууууже довго)) шукала..шукала і знайшла.. переді мною постала якась хрущовка.. думаю "афігєть, прийшла"))) зайшла, а там шарашкіна контора, тому я чемно розвернулася і направилася до метро))) спускаючись сходами, познайомилася із Олегом, який також прийшов якогось дідька на цю співбесіду і зробив так, як і я))) дорога до метро пройшла в приємному товаристві) Олег прохав мій номер, але я сказала, шукай мене вК))) знайшов)) запрошує погуляти)) весна на хлопців дивно діє:) ще вчора я раділа, що мою кицьку лишили в спокої коти, так на себе наврочила хє-хє))) все це жарти, звісно ж))
а ще сьогодні мені прийшов дуже гарний лист від мого інет-друга.. спочатку думала викласти у блозі, а потім вирішила, що це надто інтимно.. але хочеться десь ці рядки зберегти) виріши - у пам'яті))) вони надихають і підживлюють:)
а ще я сьогодні всім усміхалася))) і це так приємно)
день привітний і я привітна))
ну і на останок вкрадена цитата: "Счастье в том, чтобы хотеть то, что у тебя есть. А не в том, чтобы иметь то, что хочешь"
ага, такщо будьте щасливі саме у цьому моменті, в якому ви нині перебуваєте:)))
зранку була перша співбесіда.. завтра перший робочий день:)
але о 18:15 на мене чекало ще одне випробування "Женя влаштовується на роботу"))
додому їхати не було сенсу... поперла до Світланки на роботу, і простирчала там 4 години:) гамали, тринділи, Свєтко назвала мій шикарнійший парфюм "смердить як від старої баби"))) але ви ж не подумайте...)))))
дорогою до Свєти я познайомилася із приємним чоловіком років за 50, родом із Тернопільщини))) він підсів до мене, запитавши: Панночко, можна біля Вас сісти?))) Нечасто в столиці почуєш такі незвичні для вух звертання)) але це так по-українські, тому приємно))) він почув як я спілкувалася українською з водієм.. вирішив, що я з його країв..і дуже здивувався, що я киянка))) "Приємно чути рідну, а не чужу мову в столиці", - говорив мені, усміхаючись, Володимир Пиріг:) чудернацький українець))) зовсім чужа людина.. але я, ніби його знаю стільки, скільки не живуть))) розповів мені про себе, свою сім'ю.. життя)) а я поділилася своїм:) ось так і мають єднатися українці... просто поговорити в маршрутці.. не гримати.. усміхнутися.. підзарядитися неймовірною енергію і радіти, що ти живеш)))
час минав... вийшла від Світланки))) настрою хоч відбавляй)))готова по шматочку поділитися з кожним у кого на обличчі у цей прохолодно-сонячний день не сяяла усмішка)))
до офісу на співбесіду намбер ту я чемчикувала дууууже довго)) шукала..шукала і знайшла.. переді мною постала якась хрущовка.. думаю "афігєть, прийшла"))) зайшла, а там шарашкіна контора, тому я чемно розвернулася і направилася до метро))) спускаючись сходами, познайомилася із Олегом, який також прийшов якогось дідька на цю співбесіду і зробив так, як і я))) дорога до метро пройшла в приємному товаристві) Олег прохав мій номер, але я сказала, шукай мене вК))) знайшов)) запрошує погуляти)) весна на хлопців дивно діє:) ще вчора я раділа, що мою кицьку лишили в спокої коти, так на себе наврочила хє-хє))) все це жарти, звісно ж))
а ще сьогодні мені прийшов дуже гарний лист від мого інет-друга.. спочатку думала викласти у блозі, а потім вирішила, що це надто інтимно.. але хочеться десь ці рядки зберегти) виріши - у пам'яті))) вони надихають і підживлюють:)
а ще я сьогодні всім усміхалася))) і це так приємно)
день привітний і я привітна))
ну і на останок вкрадена цитата: "Счастье в том, чтобы хотеть то, что у тебя есть. А не в том, чтобы иметь то, что хочешь"
ага, такщо будьте щасливі саме у цьому моменті, в якому ви нині перебуваєте:)))
16.03.11
сьогодні;)
Нарешті долізла до "Нова публікація"..))
сьогодні...дуже влучна фраза про моє сьогодні мого інет-друга "Что-то не то с этим вечером, какое-то странное чувство в душе"...
відчуваю, що на мене чекає щось хороше:) хоч і нині мені добре:))) часом бувають приступи депресії.. але вони скороминучі:)
сьогодні.. сьогодні я робила мамі стінгазету, мене пруть такі штуки..:)
сьогодні збиралася сходити на посиденькі українського соціону... не доїхала))
виїхали з Нюшкою у передчутті, що ми туди доберемося.. дорогою заскочили у "Плато", Нюшка придбала собі крутяцькі туфлі)) над головою дощ.. зідзвонилася з Ігорем, він був із Надійкою, яку я ого-го ск не бачила, а вона за цей час перетворилася нуу просто в лялечку))))
домовилися надибатися.. соціон відпав... ось так будуєш плани на день, а вони руйнуються зі швидкістю світла - все-таки це приємність)) очікуване набридає:)
під'їхали з Нюшкою на Теремки-2)) інфраструктура там бажає ліпшого.. надибали якийсь мега-супер-пупер заклад під кодовою назвою "Ганделик", де крутили жахливий шансон..
Але навіть такі речі не зіпсують атмосферу, коли є гарна компанія)))
посиділи, потринділи))) згамали Ігореву картоплю по-селянські...ну і майже розійшлися)) Надійка потопала додому, Ігор як істинний джентельмен провів нас до Теремків-1... ще й шоколадку придбав..під тиском;))) дорога була солодкою із присмаком дощу:)))
а на вулиці все пахне весною:) і десь котів не чути, якесь диво:) моя кішка може спокійно гуляти на вулиці..) мені не потрібно поливати котів холодною водою..)) яке блаженство.. не наврочити б)))
сьогодні...дуже влучна фраза про моє сьогодні мого інет-друга "Что-то не то с этим вечером, какое-то странное чувство в душе"...
відчуваю, що на мене чекає щось хороше:) хоч і нині мені добре:))) часом бувають приступи депресії.. але вони скороминучі:)
сьогодні.. сьогодні я робила мамі стінгазету, мене пруть такі штуки..:)
сьогодні збиралася сходити на посиденькі українського соціону... не доїхала))
виїхали з Нюшкою у передчутті, що ми туди доберемося.. дорогою заскочили у "Плато", Нюшка придбала собі крутяцькі туфлі)) над головою дощ.. зідзвонилася з Ігорем, він був із Надійкою, яку я ого-го ск не бачила, а вона за цей час перетворилася нуу просто в лялечку))))
домовилися надибатися.. соціон відпав... ось так будуєш плани на день, а вони руйнуються зі швидкістю світла - все-таки це приємність)) очікуване набридає:)
під'їхали з Нюшкою на Теремки-2)) інфраструктура там бажає ліпшого.. надибали якийсь мега-супер-пупер заклад під кодовою назвою "Ганделик", де крутили жахливий шансон..
Але навіть такі речі не зіпсують атмосферу, коли є гарна компанія)))
посиділи, потринділи))) згамали Ігореву картоплю по-селянські...ну і майже розійшлися)) Надійка потопала додому, Ігор як істинний джентельмен провів нас до Теремків-1... ще й шоколадку придбав..під тиском;))) дорога була солодкою із присмаком дощу:)))
а на вулиці все пахне весною:) і десь котів не чути, якесь диво:) моя кішка може спокійно гуляти на вулиці..) мені не потрібно поливати котів холодною водою..)) яке блаженство.. не наврочити б)))
14.03.11
**********
Настрій...як пісня...
А дощ все-таки був.. про це здогадалася по мокрим алейкам..
ось так в мене й у житті..:) пропускаю ті моменти, яких найбільше хочеться:)
Хочеться мені зараз дууже багато всього.. але я не буду оголошувати список.. на нього б пішло декілька рулонів туалетного паперу:)
А дощ все-таки був.. про це здогадалася по мокрим алейкам..
ось так в мене й у житті..:) пропускаю ті моменти, яких найбільше хочеться:)
Хочеться мені зараз дууже багато всього.. але я не буду оголошувати список.. на нього б пішло декілька рулонів туалетного паперу:)
безмежність..)
глянула у вікно.. погляд завмер на небі.. закортіло, щоб пішов дощ..злива..блискавка..грім.. маніакальне бажання..
13.03.11
репресії:)
А мене знову заблокували вК))) як підмітила Маруська: "Жме, що за репресії над тобою???))))"
Дійсно ж.. репресії)))) інакше й не назвеш))
За вікном світить сонечко..а я хворію.. ангіна(( ще й на циклопа схожа)) бідненьке моє праве оченятко застудилося)
часом чотири стіни не напрягають..
Дійсно ж.. репресії)))) інакше й не назвеш))
За вікном світить сонечко..а я хворію.. ангіна(( ще й на циклопа схожа)) бідненьке моє праве оченятко застудилося)
часом чотири стіни не напрягають..
12.03.11
таке..
трішки хворію, десь умудрилася застудити око та горло.. але в планах видужати до завтра)) тому вхід йдуть всілякі ліки, чаї та лимони..))
тільки-що трішки посміялася)) чую дзвонить татків мобільний..підіймає й каже: "бен Ладен слухає")))) потрібно й собі так поексперементувати))))
тільки-що трішки посміялася)) чую дзвонить татків мобільний..підіймає й каже: "бен Ладен слухає")))) потрібно й собі так поексперементувати))))
декілька десятків годин...
День почався зранку...
Маршрутка...Дзвінок т.Лєни, яким вона попередила мене бути обачною, бо їй наснився неприємний сон... але сонце кидало мені свої посмішки крізь шибки...))) тому настрій був чудовий... Метро.. Андріївський узвіз... Співбесіда щодо влаштування на роботу... Вперше на співбесіді мені показували мою сторінку вКонтакті та мій блог... кумедія))) тому тут не писатиму усіляку лайку хє-хє))) ато за мною стежать;)
Маршрутка №13...яка везла до Цирку через досить чаруючі вулички Києва.. Київ прекрасний, хоч і брудний... до болю брудний.. Люди, ви страшні істоти...
Забігла до Світланки на роботу, побазікали..
Вокзал..Макдональдс..Кава..Надибалася з Нюшкою.. забігли в якийсь магазинчик, а там знижки)) купили по рубашці)))
Хрещатик..Забігли у Теранову.. а там знову знижки)))) купили собі по парі джинсів))) Нюшка з усіма примірками порвала у своїх чобітках блискавку - пора додому)
Маршрутка...Либідська..Супермаркет..Кефір+круасан з шоколадом..Знову маршрутка.. і я дома:)
Заходжу вК, хтось до мене долучився до друзів.. Дивина.. Потенційний роботодавець, у якого зранку була на співбесіді)))) усміхнуло))) але й так не знаю, чи моя кандидатура пройшла:))) хє-хє)))) сміхота))))
дома час минає хутко.. ще сьогодні дзвонили з "ГУРТу")) можливо, я буду соціальним репортером на волонтерських засадах)) Серж каже, що я ідіота(нуу він не так виразився, та все ж), але мені цікавий такий досвід)) + викроювати не більше 20 годин на тиждень на писанину - це не так вже й багато))
ооо а вчора я грала з Нікітою у шахи в он-лайн режимі)) я йому програла всі партії(життя несправедливе, адже до того вигравала в якихось невідомих суперників).. грали ми на стриптиз) і за мною ця "забавка"..) але я сказала. що з мене бу стриптиз у тому разі, якщо він мені дасть майстер-клас, бо дуж перед цим вихвалявся, що він майстер зі стриптизу))) хє-хє)))
усміхайтеся незнайомим - це так приємно))
Маршрутка...Дзвінок т.Лєни, яким вона попередила мене бути обачною, бо їй наснився неприємний сон... але сонце кидало мені свої посмішки крізь шибки...))) тому настрій був чудовий... Метро.. Андріївський узвіз... Співбесіда щодо влаштування на роботу... Вперше на співбесіді мені показували мою сторінку вКонтакті та мій блог... кумедія))) тому тут не писатиму усіляку лайку хє-хє))) ато за мною стежать;)
Маршрутка №13...яка везла до Цирку через досить чаруючі вулички Києва.. Київ прекрасний, хоч і брудний... до болю брудний.. Люди, ви страшні істоти...
Забігла до Світланки на роботу, побазікали..
Вокзал..Макдональдс..Кава..Надибалася з Нюшкою.. забігли в якийсь магазинчик, а там знижки)) купили по рубашці)))
Хрещатик..Забігли у Теранову.. а там знову знижки)))) купили собі по парі джинсів))) Нюшка з усіма примірками порвала у своїх чобітках блискавку - пора додому)
Маршрутка...Либідська..Супермаркет..Кефір+круасан з шоколадом..Знову маршрутка.. і я дома:)
Заходжу вК, хтось до мене долучився до друзів.. Дивина.. Потенційний роботодавець, у якого зранку була на співбесіді)))) усміхнуло))) але й так не знаю, чи моя кандидатура пройшла:))) хє-хє)))) сміхота))))
дома час минає хутко.. ще сьогодні дзвонили з "ГУРТу")) можливо, я буду соціальним репортером на волонтерських засадах)) Серж каже, що я ідіота(нуу він не так виразився, та все ж), але мені цікавий такий досвід)) + викроювати не більше 20 годин на тиждень на писанину - це не так вже й багато))
ооо а вчора я грала з Нікітою у шахи в он-лайн режимі)) я йому програла всі партії(життя несправедливе, адже до того вигравала в якихось невідомих суперників).. грали ми на стриптиз) і за мною ця "забавка"..) але я сказала. що з мене бу стриптиз у тому разі, якщо він мені дасть майстер-клас, бо дуж перед цим вихвалявся, що він майстер зі стриптизу))) хє-хє)))
усміхайтеся незнайомим - це так приємно))
10.03.11
подумалося..)
не настала весна, а вже літа хочеться)) хочеться кудись пошвеньдяти у гори..)))
раніше я полюбляла сидіти на підвіконні та втикати кудись у даль.. або просто втикати... або просто сидіти на підвіконні... подумалося, що я б і нині всілася на підвіконня і знову б повтикала... але пейзаж за вікном в'ївся.. підвіконні посиденьки стали буденністю, тому й зникли з мого життя..
потрібно змінити або підвіконня, або пейзаж.. та воно все якось взаємопов'язане.. мої очі та дупця не переживуть таких кардинальних змін...
ооо нещодавно було 8 березня..)) купа уваги, любові, які на наступний день розвіялися як дим..)
у цей мега грандіозний день ми з Сержем навідали бабусю та тьотю) так мило посиділи)) поговорили про астрологію, карму та тому подібне))
а потім надибалися з Маруською та Нюшкою...)))
була маршрутка, в якій нас усі підслуховували і думали, напевне, що ми в неадекваті, але це так кумедно))))
був Вова,який мене видзвонив, дочекався на Печерській та подарував нам по цукерці(як з дитинства на палочці півники, білочки, зайчики), а мені презентував дуже файну коробочку з метеликами, яку змайстрував власноруч)))
був Косий Капонір - побудований в 1844 році як оборонна споруда Госпітального зміцнення в системі Нової Печерської фортеці)
була затишна кав'ярня)
був якийсь тупий фільм, який Нюшка могутньо додивилася докінця, а я заснула))
а вчора пройшло..якось непомітно, крім одного моменту)) з Маруською переглядали фільм)) знову сентименти... "Реальна любов")) чудовий фільм))) убила фраза пристаркуватого рокера: "дітки ніколи не купуйте наркотиків, краще станьте поп-зіркою та отримуйте їх на шару")))
а ще мене до 23:48 заблокували якогось біса вКонтакті) треба відвикати від соціалок))
сьогодні, повторюся, хочу літа..) але потрібно навчитися насолоджуватися тим, чим багатий саме ось цей момент))
з колонок лунає Rogue Wave "Electro-socket blues" -насолоджуюся))))
раніше я полюбляла сидіти на підвіконні та втикати кудись у даль.. або просто втикати... або просто сидіти на підвіконні... подумалося, що я б і нині всілася на підвіконня і знову б повтикала... але пейзаж за вікном в'ївся.. підвіконні посиденьки стали буденністю, тому й зникли з мого життя..
потрібно змінити або підвіконня, або пейзаж.. та воно все якось взаємопов'язане.. мої очі та дупця не переживуть таких кардинальних змін...
ооо нещодавно було 8 березня..)) купа уваги, любові, які на наступний день розвіялися як дим..)
у цей мега грандіозний день ми з Сержем навідали бабусю та тьотю) так мило посиділи)) поговорили про астрологію, карму та тому подібне))
а потім надибалися з Маруською та Нюшкою...)))
була маршрутка, в якій нас усі підслуховували і думали, напевне, що ми в неадекваті, але це так кумедно))))
був Вова,який мене видзвонив, дочекався на Печерській та подарував нам по цукерці(як з дитинства на палочці півники, білочки, зайчики), а мені презентував дуже файну коробочку з метеликами, яку змайстрував власноруч)))
був Косий Капонір - побудований в 1844 році як оборонна споруда Госпітального зміцнення в системі Нової Печерської фортеці)
була затишна кав'ярня)
був якийсь тупий фільм, який Нюшка могутньо додивилася докінця, а я заснула))
а вчора пройшло..якось непомітно, крім одного моменту)) з Маруською переглядали фільм)) знову сентименти... "Реальна любов")) чудовий фільм))) убила фраза пристаркуватого рокера: "дітки ніколи не купуйте наркотиків, краще станьте поп-зіркою та отримуйте їх на шару")))
а ще мене до 23:48 заблокували якогось біса вКонтакті) треба відвикати від соціалок))
сьогодні, повторюся, хочу літа..) але потрібно навчитися насолоджуватися тим, чим багатий саме ось цей момент))
з колонок лунає Rogue Wave "Electro-socket blues" -насолоджуюся))))
06.03.11
моя мармулеточка))
Добре мати подругу, яку можна витягнути надвір о пізній порі))
Добре, що в мене є Маруська))) зара вона до мене прийде, я буду ще не зібрана, вона скаже "Жень, чо я маю тебе завжди чекати?", та все ж чекатиме))) хє-хє)))
ладно, потрібно зробити вийняток))) поки не задзвенів дзвінок, піду шукати кофту)))
Добре, що в мене є Маруська))) зара вона до мене прийде, я буду ще не зібрана, вона скаже "Жень, чо я маю тебе завжди чекати?", та все ж чекатиме))) хє-хє)))
ладно, потрібно зробити вийняток))) поки не задзвенів дзвінок, піду шукати кофту)))
бенефіс сентиментів)
я дуже рідко вмощуюся переглядати фільми дома у режимі он-лайн) але, якщо вмощуюся, то мені якось щастить витратити цей час на прекрасний фільм...
у кого виникне бажання переглянути кінострічку у жанрі мелодрама, згадайте мій допис..)))
"Одержимость"(2004г.) - чудовий фільм про справжнє кохання, з запутаним сюжетом та щасливим кінцем) відчуття після перегляду можна вмістити у декілька сопливих слів - "хочу й собі таке кохання"..))))) та розумію, що кохання з енною кількістю приємних епітетів живе лишень у кадрі.. миті, та ніяк не в житті)) і не вздумайте сперечатися))
щось я стаю до жаху сентиментальною, нєпарядак))
у кого виникне бажання переглянути кінострічку у жанрі мелодрама, згадайте мій допис..)))
"Одержимость"(2004г.) - чудовий фільм про справжнє кохання, з запутаним сюжетом та щасливим кінцем) відчуття після перегляду можна вмістити у декілька сопливих слів - "хочу й собі таке кохання"..))))) та розумію, що кохання з енною кількістю приємних епітетів живе лишень у кадрі.. миті, та ніяк не в житті)) і не вздумайте сперечатися))
щось я стаю до жаху сентиментальною, нєпарядак))
05.03.11
дні минають..)
вчора Жменько ночувала у Тані)) вона мені допомагала малювати квіточку та вербові котики))ато художник з мене... одним словом НЕЗДАРА)))
ці причандалля використала Женя сьогодні))
зранку Юля, Аня , Вова та Женя зустрілися на Лук'янівці, купили печиво та фрукти і помандрували до Охматдиту) по дорозі заскочили у якийсь магазинчик, похлібали кави - допінг, та й до діток... про ВЕСНУ розповідати)
а, ну та.. ходили ми до віл-позитивних діток.. бавилися з ними, розповідали чим багата весна, порадували їх гостинцями))
мучили ми один одного дві години))) ми їх, а вони нас)))
шкода їх так.. адже, дітки вже знають, що таке катетер, а як виглядає лелека чи чорнобривці..знають не всі.. ось таке дитинство..
а ще сьогодні їли млинці у Пирогово)) правда, до музею так і не зайшли.. платити за вхід ніхто не бажав, а перелізти через забор - лінь не пускала))тому примостилися у лісі на пеньочках)) Женя пила сік і заздрісно дивилася, як всі інші п'ють той самий сік, але з "дурко" інгрідієнтом - горілка) ооо а ще ми гнали бєса з фрази "а ти обмочив свого качана")))) - народна мудрість рулить)))) а ще чуваки курнули і говорили, що вес ілюзія))) і мій блог теж ілюзія)) і я, і Ви))) і взагалі, тре швидше понароджувати дітей та наклюкатися, щоб бути на одній хвилі з накуреними чуваками ха-ха)))
ці причандалля використала Женя сьогодні))
зранку Юля, Аня , Вова та Женя зустрілися на Лук'янівці, купили печиво та фрукти і помандрували до Охматдиту) по дорозі заскочили у якийсь магазинчик, похлібали кави - допінг, та й до діток... про ВЕСНУ розповідати)
а, ну та.. ходили ми до віл-позитивних діток.. бавилися з ними, розповідали чим багата весна, порадували їх гостинцями))
мучили ми один одного дві години))) ми їх, а вони нас)))
шкода їх так.. адже, дітки вже знають, що таке катетер, а як виглядає лелека чи чорнобривці..знають не всі.. ось таке дитинство..
а ще сьогодні їли млинці у Пирогово)) правда, до музею так і не зайшли.. платити за вхід ніхто не бажав, а перелізти через забор - лінь не пускала))тому примостилися у лісі на пеньочках)) Женя пила сік і заздрісно дивилася, як всі інші п'ють той самий сік, але з "дурко" інгрідієнтом - горілка) ооо а ще ми гнали бєса з фрази "а ти обмочив свого качана")))) - народна мудрість рулить)))) а ще чуваки курнули і говорили, що вес ілюзія))) і мій блог теж ілюзія)) і я, і Ви))) і взагалі, тре швидше понароджувати дітей та наклюкатися, щоб бути на одній хвилі з накуреними чуваками ха-ха)))
03.03.11
летать...
на кровавых рассветах
ищу свою комету
и тебя по секрету жду
мои пальцы как дикие
в них течет электричество
его хватит до мая нам
а там...
долгожданная оттепель
снесет крышу с петель
я ни мальчик ни девочка
я твой ласковый зверь
веееееееерь в мои сказки
верь без опаски..
я тебя научу я тебя научу я тебя научу
летаааааааааать.
летаааааааааааааать.
летать.
летать.
летать.
Алина Орлова
ищу свою комету
и тебя по секрету жду
мои пальцы как дикие
в них течет электричество
его хватит до мая нам
а там...
долгожданная оттепель
снесет крышу с петель
я ни мальчик ни девочка
я твой ласковый зверь
веееееееерь в мои сказки
верь без опаски..
я тебя научу я тебя научу я тебя научу
летаааааааааать.
летаааааааааааааать.
летать.
летать.
летать.
Алина Орлова
наснилося...
коли фантазії стають реальністю, вони перестають бути цінними до тих пір, поки знову не стануть фантазіями)
ось ця фраза мені з'явилася уві сні, я посеред ночі прокинулася і записала її похабцем у мобільний...
вона відзеркалює мене... стрьомно.. я зануда... мене тішать фантазії..
і взагалі хочу утнути щось.. думала запропонувати знайомому надибатися посеред ночі і цілуватися до тих пір, поки комусь ненабридне, при цьому не промовляючи ні слова.. але передумала, бо лінь одягатися...
млин.. я буду рада, якщо мене знайде робота(ато я її щось ніяк не знайду) і я стану схожа на деякий час на просту одиницю маси.. мабуть, мені це необхідно...
мені не приносить задоволення смак шоколаду - трагедія...
а ще... сьогодні я сама себе боюся... вперше...
ось ця фраза мені з'явилася уві сні, я посеред ночі прокинулася і записала її похабцем у мобільний...
вона відзеркалює мене... стрьомно.. я зануда... мене тішать фантазії..
і взагалі хочу утнути щось.. думала запропонувати знайомому надибатися посеред ночі і цілуватися до тих пір, поки комусь ненабридне, при цьому не промовляючи ні слова.. але передумала, бо лінь одягатися...
млин.. я буду рада, якщо мене знайде робота(ато я її щось ніяк не знайду) і я стану схожа на деякий час на просту одиницю маси.. мабуть, мені це необхідно...
мені не приносить задоволення смак шоколаду - трагедія...
а ще... сьогодні я сама себе боюся... вперше...
02.03.11
дужечки..
весна...
вона, здається, розпочалася вчора..)
вичитала мудрість в одному з блогів-друзів: "Ванільні дівчатка справно рахували в своїх статусах дні до НР, до 14 числа, до 1 березня. А нафіга? Ну прийшла ця весна. Щось змінилось? Нічого. У когось десь сніг. Невже люди такі наївні, що думають, коли настане те чортове 1 число, то божеська сила натиском вказівного пальця ввімкне сонце, проростить квіти, розжене хмари?"
погоджуюся на всі сто-п'ятсот))) але, бльо, зізняюся... я чекала весни))) не чекала нового року, ні дня святого валіка... а от весни...)))
нічого не змінилося... але ж скоро зміниться... весна трішки нас помучить і візьметься розфарбовувати усе довкола.. вже в'їлося дивитися на голі дерева та брудний сніг.. на ті багатоповерхівки, які муляють очі... природа оживе йопт))) нещодавно бродила парком Шевченка і увесь люд дивився на небо... і я дивилася... поверталися зграї птахів.. я ще в житті не бачила стільки птахів.. вони щось виспівували та так по-дивному заворожували своїм кружлянням)) всі спостерігали за цією величезною чорною пташинною хмарою і ніхто не боявся, що з неї може піти надзвичайно неприємний дощ.. ;)
це усміхало))
весна...))
раніше я її не полюбляла.. асоціювалася з брудом, котячим траханням і ще якимись неприємними речами..)
вчора настала весна.. я була знову на посиденьках Українського Соціону, а ще зустрілася з одним меном, якого бачила й раніше на етнофестах, але познайомилися на теренах інтернету(О вєлікій і магучій), ну і вчора вже підкріпили це знайомство зустріччю))
а сьогодні були посиденьки в "Здоровеньких")) збираємося йти в суботу із "Світівцями"+бажаючі до вілпозитивних діток..мудрували, чим їх порадувати..))
а ще у мене місячні - це дуже важлива інфа... кляті місячні.. я ненавиджу вас... знайте))))
по-весняному..))
ковток зимового, але весняного повітря... що може бути прекраснішим у цьому світі за контрасти?)))
сьогодні був трішки літній день... якщо спостерігати за ним із вікна кімнати, дивлячись на небо... сонце палило так, що ввесь час мружила очі...
на небі літо.. на календарі весна... термометр віщує зиму... а на душі осінь...))
контрасти..))
а була зима... був лютий.. якось забула занотовувати свої дні тут.. кінець лютого був мега приємним...
був Житомир... дитяча лікарня, де нас з Юльою зустріли дуже тепло...
був міст над річкою Тиса... були посиденьки в кафешках, де намагалися більше зігрітися, ніж втамувати голод))
був Український Соціон, де мене напоїли чаєм та визначили мій тип... але ще не точно)) я то Гюго, то Гекслі;)
був зимовий ліс і катання на санчатах))
був тригодинний концерт Тартачка, драйв.. спека.. задуха...) був нічний Київ.. дорога до Ярославого Вала, 9 - офіс Молодіжного Національного Конгресу, де ми й на кріслах заночували)))
було день народження Женьки, де я вподобала фруктовий салат)) і до сих пір про нього не можу забути)))
а потім був останній день лютого))) я цілий день провалялася у ліжку)))
було, мабуть, ще щось..)) але воно десь загубилося в моїй пам'яті... ато й узагалі зникло..
зараз із колонок лунає якась меланхолія.. і настрій відповідний... навіть поплакала б... давно не плакала... біг гьорлс донт край...
життя, дякую, що ти у мене є..)
сьогодні був трішки літній день... якщо спостерігати за ним із вікна кімнати, дивлячись на небо... сонце палило так, що ввесь час мружила очі...
на небі літо.. на календарі весна... термометр віщує зиму... а на душі осінь...))
контрасти..))
а була зима... був лютий.. якось забула занотовувати свої дні тут.. кінець лютого був мега приємним...
був Житомир... дитяча лікарня, де нас з Юльою зустріли дуже тепло...
був міст над річкою Тиса... були посиденьки в кафешках, де намагалися більше зігрітися, ніж втамувати голод))
був Український Соціон, де мене напоїли чаєм та визначили мій тип... але ще не точно)) я то Гюго, то Гекслі;)
був зимовий ліс і катання на санчатах))
був тригодинний концерт Тартачка, драйв.. спека.. задуха...) був нічний Київ.. дорога до Ярославого Вала, 9 - офіс Молодіжного Національного Конгресу, де ми й на кріслах заночували)))
було день народження Женьки, де я вподобала фруктовий салат)) і до сих пір про нього не можу забути)))
а потім був останній день лютого))) я цілий день провалялася у ліжку)))
було, мабуть, ще щось..)) але воно десь загубилося в моїй пам'яті... ато й узагалі зникло..
зараз із колонок лунає якась меланхолія.. і настрій відповідний... навіть поплакала б... давно не плакала... біг гьорлс донт край...
життя, дякую, що ти у мене є..)
Підписатися на:
Дописи (Atom)