І, коли настане всеосяжна темрява, я все одно бачитиму твій образ. Я дивитимуся тобі у вічі й знатиму, що ти також дивишся на мене. Всі кричатимуть: його немає, а я не віритиму… адже ти ось – за півкроку.
Я ступаю.. а ти знову на півкроку віддаляєшся. Я мчуся за тобою, а ти все тікаєш. Любове моя,достатньо забавок, не глузуй з мене! Мені анітрохи не хочеться гратися у ці чудні ігри, мені анітрохи не смішно..
Хочу торкатися тебе, і прислухатися до твого подиху… ґвалтувати тебе і рахувати краплі сльозинок, які докотяться до твоїх уст.. ловити насолоду в твоєму погляді…замотатися з тобою у ковдру та вдивлятися у ранок.. а потім знову настане ніч, ми присвятимо її нам. Нам.. Чуєш? Не тікай від мене, не щезай…
А давай перемінимо правила гри? Я робитиму крок назад, а ти йтимеш за мною.. Спробуймо? Любий, ти мене раниш своїм мовчанням! Та скажи вже хоч щось! Я зроблю півкроку назад..Чуєш?Зроблю! Зробила… Чому ти завмер? Йди за мною.. Заклинаю! Ріднесенький мій, що з тобою? Невже твої слова про кохання були фальшем?Мовчиш… І я мовчатиму..
Але це по-дурному ось так стояти у змертвінні голосів, коли я маю стільки тобі всього сказати..
Між нами вже крок…Єдиний крок…
Чуєш? Я не хочу грати за моїми правилами. Ліпше бігтиму за тобою, можливо, тебе одурманить втома і ти на секунду спинишся… а я не пропущу ту мить і ти потрапиш у мої лабети. Поневолю назавше і віддамся у неволю сама..
Коханий, ти не можеш чинити так зі мною... Декілька годин тому ти був за крок від мене, а тепер ти за крок ще й від провалля… Я тепер не зможу ніколи зробити крок увперед – втрачу тебе назавжди… Але я можу навчитися літати…
Чуєш? Серденькомоє, дочекайся мене, я скоро повернуся… лиш навчуся літати… Ні-ні, я ніколи тебе не покину… Я на хвильку… За крилами…
