хочу бачити, чути, любити..

Давно я сюди не писала...
Сьогодні закортіло.
За цей 2015 рік я закохувалася енну кількість разів. Але після першого побачення моя закоханість кудись тікала. І повернути її не вдавалося.
Але, здається, пробралося до потаємин чи то мого мозку, чи то мого серця нове відчуття закоханості.
І якось так гарно-гарно:)
Ці дооовгіі години думання про нього, мріяння про нього...
Женя закохалася і, здається, це взаємно:)
Хіба не прекрасно?))

Коли Настя та Зіна дізнаються, хто він, вони, мабуть, покрутять пальцем біля скроні:)))
мене це тішить.

Мій Че за 30 повертайся швидше зі своїх мандрівок:)

Пізно таки буває

Він з"явився в моєму житті холодного січня. Увірвався так нахабно, але такий був потрібний. Йому вдалося в мені викликати усмішку, вдалося потривожити моє серденько, і з"являтися чи то випадково, чи усвідомлено в моїх думках.
Йому було менше, ніж мені, але видавався дорослішим. Він мене хотів викрасти з мого життя... А я всіляко знаходила дурнуваті відмазки, чому цьому не бути... Мене до нього тягнуло. Наших спільних миттєвостей було декілька, але вони були на такі ж грайливі, та незрозумілі на смак як кращий сорт французького шампанського.
Він увірвався в моє життя так нахабно... але ж так нахабно з нього зник. І коли він із нього зник, зрозуміла, що хочу бути з ним, готова бути з ним...
Але пізно.
Чоловіки не люблять, коли з ними грають. Загралася.
І от зараз він поїхав на Схід.. поїхав на Схід...захищати кордони.. Чоловік не на словах.. Чоловік!
Чоловік, але, мабуть, який ніколи не належатиме мені. Прикро.

йти до кінця

Навіть не знаю, що писати.. але так кортить те, що бурлить/витає в середині перетворити в слова))

Майдан на тиждень я поставила на паузу.
У думках він завжди зі мною. І молюся завжди.
Але фізично не була присутньою.
У деякий момент з"явилися суперечливі відчуття, закрутилася в робочих буднях, інших клопотах...
і, соромно дуже, Майдан став не прерогативою..
Та сьогодні я знову ступила на цю святу землю!

Майдан став знову сенсом!
Сльози ллються від втрат.. людських..
Сльози ллються від гордості!

У голові очі.. тисячі пар очей.. таких глибоких і пронизливих..
таких щирих і впевнених..
очі, в яких ледь прочитується страх.. однак, в яких так легко помітити віру, гідність та любов!

Ці очі заслуговують на краще життя! І я впевнена, що це краще вже на порозі!
Не здаватися! Йти до кінця!

достатньо щаслива:)

Щасливою бути легко!
Достатньо прокинутися зранку з усмішкою, хоч і спала зовсім-зовсім ніскілечки..
Достатньо в метро читати цікаву книжку..
Достатньо зайти перед роботою і випити смачнюче лате...
Достатньо попрохати офіціантку залишити собі решту, яку вона все ж намагається віддати!
А на тверде твоє "Не треба, будь ласка", пригощає тебе безкоштовно тістечком.
Достатньо його не взяти, бо на місяць побилася об заклад не їсти солодощів!
Достатньо прийти на роботу, яка тобі до кісточок подобається..
Достатньо мати прекрасну родину!
Достатньо мати сестричок, які про тебе не забувають:)))
Достатньо мати дядька, який поганого не порадить) Цитую: "Не мар майданом,займись корисними справами...виходь заміж!!!!!!!!!!!"
Достатньо мати чудового брата, який забере тебе о майже дев"ятій вечора з Метрологічної до себе в гості..
Достатьо мати стьобну невісточку, в якої доброзичлива мама, яка тебе завжди наготуж чимось смачненьким..
Достатньо мати братика і невісточку, з якими не гріх випити білого винця..
Достатньо мати неймовірного племінничка, який тебе цьомає за носика і тягає за волосся))) а гигоче так, що здається, що світ ідеальний))
Достатньо мати найкращу в світі маму, яка постійно дивується лайливим словам)) ніяк не звикне))
Достатньо мати мрію, до якої чалапаєш, але щодня))
Достатньо мати однодумців і діяти))
Достатньо мати подругу, в якої нюх на гарну музику і вона постійно підкидає щось гарненьке))
Достатньо мати Інтернет, щоб все це написати для просто так:))
Сьогодні всього було достатньо)))
Будьте щасливі)))))))))))))))))

про Майдан

От уже більше місяця стоїть Майдан.
І це тішить.
Я відношуся до тієї кагорти людей, яка вважає, що ліпше хай Майдан стоїть мирно і до кінця (навіть якщо цей кінець настане в 2015 році), ніж розійдеться.

От читаю в Фб статуси знайомих про те, що вони носять їжу, прибирають на Майдані, ночують..
Мені приємно, що люди ще горять ідеєю і не здаються.
Я теж горю. Та мої дії вже не такі активні, як декілька тижнів тому.

Майдан для мене особисто виріс. Виріс із меж Майдану Незалежності.
І символізує інше...

Майдан для кожного символізує щось своє.
Двобій з системою, євроінтеграцію, краще життя, революцію гідності… Останнє, здається, почало набирати все більшої популярності. Фраза «революція гідності» кочує від Тягнибока до Вакарчука. І ось прикочувала до мене. Євромайдан, особисто для мене, вже два тижні як перекваліфікувався в Майдан гідності. Незважаючи на те, що наша Конституція вже бозна-скільки визнає гідність як найвищу соціальну цінність, лиш сьогодні вона (гідність) стає культивуватися і бути в моді.

Хотів межує з Києвом. Це суттєво впливає на культурну інфраструктуру села. Не кривитиму душею, її нема. Ще за часів мого дитинства, в нас було декілька культурних об’єктів. Я, сільська дитина, ходила в кіно, сиділа в бібліотеці, забігала до місцевого клюбу і навіть морозиво могла попоїсти в затишному кафе «Вікторія». Та це все відрізок пам’яті. Було і загуло. А навіщо бути? Київ поруч. Велкам! Хочеш кіно? На маршрутку. Кожні 10 хвилин ходять. Це не те, що раніше, автобуса потрібно було чекати дві години. Жертви не співмірні. Соціальна інфраструктура в розпалі, а культурою і не починало пахнути. І це дає свій відблиск на громаді. Культурою і не пахне.

А мені так не хочеться чекати 10 хвилин маршрутки, а вийти з дому і прогулятися до кінотеатру чи іншого культурного закладу. Так хочеться жити в громаді, від якою пахне культурою і гідністю. Хочеться жити в громаді, для якої самоорганізація, волонтерство – це не «А шо ета такоє?», а це звичні явища. І Майдан – доказ того, що ми, українці, до цього схильні.

Багато з нас мають приналежність до тих чи інших спільнот за інтересами, громадських організацій. Але, зазвичай, все це спостерігається на національному рівні. Локальний рівень у цьому випадку пасе задніх. Майдан для мене – це зміна, яка спостерігається на національному рівні, але яку я бажаю спроектувати й на місцевий рівень.

Зараз Хотів, як і Україна, - живий матеріал, з якого вмілими руцями можна виліплювати шедеври. Майдан для мене - методична література, з якої черпаю знання та готові кейси з мобілізації громади, фандрейзингу, волонтерського менеджменту, зв’язків із громадкістю тощо.

Чомусь я вірю в зміни. В зміни від Я до загального. І в житті намагаюся цьому слідувати.
Я - громада - ... - а вже потім національний рівень.

Мій Майдан у моєму Хотові. За дні Майдану я дуже полюбила своє село. Я відчула, що кожен може бути потрібним і корисним. І краще допомагати там, де ти це зможеш зробити не просто більше, а ефективніше.

Україна змінюється! І важливо саме це)

потік думок

Увесь свій емоційний світ вирішила перенести в свою банку)))
Хай краще він буде на папері, ніж висітиме онлайн.
Так якось безпечніше)) точно ніхто не прочитає)

Цей блог стає блогом потоку думки про події в моєму житті та про думки як такі)

Завтра вже виходжу на роботу)
і мене турбує, як я проинуся о 7 ранку, якщо останній тиждень прокидалася не раніше 10 ранку.
А сьогодні умудрилася спати до 14.
При цьому не чула ні будильника, ні дзвінків і навіть колядників))))))))

Ну і хоч не в тему, але вмонтую в цей запис своє фото))))

кутя)

Сьогодні було дуже насиченим))
підйом о майже 10 ранку дався не легко, але я змогла себе підняти з ліжка)))
бігом нарізала салатиків і поїхала в Часопис, глянули з Сірьожкою фільм "Общество мертвых поэтов", не додивилися і він поїхав на Донецьк) А я - гамати кутю зі своєю родиною у кількості багато осіб)
гарно-гарно посиділи)
Коли всі розійшлися, я зварила глінтвейчик і до мене притопала Маруся)
І знову кіносеанс. На цей раз фільм "Води слонам".
Глінтвейчик цього разу був не такий смачний. Тросинковий цукор довелося замінити білим кристалічним..
І смак підкачав. Ніколи б не подумала:)

Якісь мега завантажені свята.
Завтра влащтую собі свято самотності.
І понасолоджуюся тишею))

зустріч

Буває так, що перечитуючи свої записи, розумієш, що сьогодні ти зовсім інша.
У тебе зовсім інше бачення на багато пунктів твого життя.
Мабуть, я так швидко ще не змінювалася...
Та ці два дні в моїй голові породили нові думки)
Це тупо діяти за вже пройденим алгоритом і перекривати кисень відчуттям, стосункам..
Врешті-решт чоловікам!
Знайомство з Сашою надихнуло мене на ці думки.
Я зрозуміла, який ВІН - чоловік моєї мрії.
І нехай це голосно звучить!
Та цей образ змінився. Він уже не такий, яким був декілька днів тому.
Чоловіки..
Так історично склалося, що я думаю-мудрую-аналізую-переосмислюю про тих, що були в моєму житті та тих, що так і не прийшли в моє життя..
Зі мною ніколи не було поруч чоловіка, були хлопці.
А от чоловіка не було.
Не було самодостатніх, самостійних, надійних, упевнених у собі та таких, що роблять життя простішим, а не навпаки ускладнюють його.
Чомусь раніше я не звертала увагу на ці суто чоловічі риси)
Можна знайти цьому логічне й не дуже пояснення.
Та я вже стомилася шукати їх.
Часом потрібно піддатися тому іраціональному, яке теж є частиною людського)
І не втрачати віри! Віри в краще!

Найсмішніше, що моє оточення - це суто хлопці, які не беруть долю в свої руки, а шукають лиш причини.
І запевняють себе, що їхні друзі/знайомі успішні лиш тому, що їм татко купив автівку, купив квартиру та врешті-решт влаштував на роботу. Чи в усіх невдачах винні батьки, чи сусіди, чи НЛО.

І я велася на ці теорії. Хоч і поруч є рідний братик, який із 16 років все досягає самотужки.
Але ж це брат. І от зустріч із Сашою.
У свої 28 років він успішний. Він усього досяг сам. І ні на кого не перекладає відповідальність за свої "не вдалося".
Він просто спромігся стати чоловіком. Не в 20, не в 30, не в 40 років.
Він, як мій брат, став чоловіком ще будучи школярем.
Він думав. Постійно думав і діяв!
Поруч із таким чоловіком хочеться бути жінкою.
І це неймовірно прекрасне відчуття!

Дякую, Боже, за цю зустріч!

Нью єар

Ця новорічна ніч була на диво затишною))) смачнючий глінтвейн власного виробництва, багато усмішок, джазові танці під сценою Відкритого університету, приємні випадкові та невипадкові зустрічі, чудові люди та така рідна синьо-жовта символіка)))

Не хронологічно про новорічну ніч)))

Глінтвейн. Він і справді був смачнючий. Маму пригостив сусід домашнім грузинським вином, яке і пішло на чудо напій))) Я вирішила все ж почитати, як готують справжній глінтвейчик, ато ж людей пригощати))) Начиталася і давай братися за приготування. Тросниковий цукор, міцний чай, кориця, мандариновий фреш, мандаринові скоринки, гвоздика, мускатний горіх, мед і мої чарівні руці зробили свою справу і, як то кажуть, - пальчики оближиш)))

Всі зачаровувалися моїм глінтвейном)) ще був у Нікіти глінтвейчик, то у рівній боротьбі напій мого виробництва виграв))))

Багато усмішок. Не знаю, чи це мій мега радісний настрій напередодні новорічної ночі чи що, але навколо мене всі люди усміхалися))) З Олеською на Теремках зустріли хлопця в прикиді Діда Мороза, ми йому усміхнулися, дали одне одному "п"ять", і наш настрій ще поліпшився)) Вирішили з Олеською, що це знак, що новорічна ніч буде неймовірна))) і ми не помилилися))) потім були люди в метро, які теж усміхалися))) а далі й сам Майдан))) тисячи усімішок і щасливих очей)))) атмосфера!!!

Джазові танці під сценою Відкритого університету. Джаз. Я ніколи не думала, що я люблю джаз. Люблю. А танцювати під нього виявляється так божественно))) Навіть хороводи вдалося поводити))) а ще була муза з радянських мультиків - це була смішна частина:))

Приємні випадкові та невипадкові зустрічі. Новий рік я зустріла в колі знайомих мені людей і зовсім не знайомих)) Нас було багацько)) Шампанське, бенгальські вогні, браковані хлопавки, спільне виконання гімну, теплі обійми, фотографування з Сірьожкою на невідомо чий мобільний, медична допомога від Нікіти, вперта Нікітина мама, на яку характером чомусь, за словами Нікіти, я схожа)) та навряд я така вперта))) зв"язані одним прапором з Олеською, подарунок від Жені (і загалом знайомство з ним), попивання вина з Тарасом, танці і знайомство з вегетаріанцем Андрієм, "Тебе випадково не Женя звати?" від Віти з Big Idea, україномовний німець Якоб, суперечки з Лесею...)))



І от не можу я втриматися, щоб не написати)) вже під ранок прогулюємося ми майданом) з нами був україномовний німець Якоб, який працював в Україні в сумі 4 роки. І тут один чоловік підходить до нього та запитує: "Шо ета за уліца", - тицяючи на Інституцьку. Якоб упевнено відповідає. Чоловік дякує, і йде собі далі. Якоб через секунд 10 видає із таким ще й здивуванням: "Хм.. Не тутешній"))))))))))))

нуу і, звісно, солодкий лате перед сном:))

банка

Ідею підгледіла десь.. колись..))
ось така банка стоїть на моєму столі і чекає 2014 року))
занотовуватиму найсумніші, найяскравіші, найщасливіші, най-най моменти прийдешнього року) А в перші дні 2015 року перечитаю і, можливо, щось для себе відкрию:)