Господи, бережи кожного і хай буде все мирно!

Події сьогоднішньої ночі не стримують сльози і викликають жах.
Збираюся на Михайлівську. Не знаю, що буде там. Готуюся до найгірших сценаріїв, але вірю в краще.
Господи, бережи кожного і хай буде все мирно!
Україно, прокинься!

#євромайдан

#євромайдан - це "чума" 2013 року.
Вона розповсюджується по всьому світу з неабиякою швидкістю!
46 міст 22 країни світу!!!
Дякую, Україно, за піднесення, яке вирує вже шостий день!

#ЄвроМайдан Нью-Йорк


#ЄвроМайдан Лондон


#ЄвроМайдан Індія


#ЄвроМайдан Франкфурт-на-Майні


#ЄвроМайдан Відень


#ЄвроМайдан Луцьк


#ЄвроМайдан Київ

молитва

Я вірю в українців, вірю в Україну!
Дощ - це стихія Води!
Вона символізує очищення від усього нечистого!
Єаромайдани - це шанс українців вибороти щось краще, ніж є тепер.
Господи, хай Україна підпише Асоціацію з ЄС цьогоріч!

сповідь

Мені справді болить. Знаю, що мене ніхто не зрозуміє. Натягую маску, кажу, що все гаразд і сміюся як ніколи.
А в середині все щемить.
Часом вдається обманути саму себе. І я щаслива як ніколи. Ця мить триває недовго. На жаль.
Мені частіше хочеться плакати. Стримуюся з усієї сили. І плачу.
Мабуть, мені треба усамітнитися в якомусь незнайомому місті.
Втекти від думок і від самої себе.
Та жодне місто на мене не чекає.
Я справді стомилася.
І не знаю, як цьому зарадити.

2:0

І приснився мені сон три дні тому. І побачила я в ньому гру нашої збірної зі збірною Франції. І побачила результат матчу 2:0.
Так і сталося)

А загалом сьогоднішній день був приємним не тільки перемогою нашої збірної))

Сьогодні для мене стало дебютом з написання грантових заявок))
Сподіваюся, мій проектик пройде))) Відправляти за 15 хвилин до дедлайну - це, звісно, на удачу. І не інакше)) Тримаю кулачки)

А ще я ще досі кахикаю. Тому "глубінная кнопка чєсності" ніфіга не спрацювала.

трішки Вів'єн... трішки смутку

Сьогодні було таким затишним... І лиш від однієї композиції віє смутком. До сліз.

Нова, але вже улюблена композиція Vivienne Mort)

Ти забув про мене
Як забувають зимою осінь
Як забувають про перші сльози
За рік, за два

Забув про мене
Ми не потонемо на одинці
Та ми лишились на тому ж місці
Зніми цей кадр

Друже, знаєш
Так самотьно, що порадиш?
Може колись зайдеш?

Ти забув про мене
Я погубила твої телефони
Це трохи схоже на перепони
А втім ти ж сам
Забув про мене
Як забувають уявних друзів
Ти будеш спати а я наснюся
Я тут, я там

Друже, знаєш
Так самотьно, що порадиш?
Може колись зайдеш?

Ти забув про все
Ти про се забув

Ти, ти забув
Про мене забув
За рік, за два
Ти забув

Забув, забув, забув, забув
Ти забув, ти забув, ааа, ти мене забув

Ти про мене забув,
Ти про мене забув..

думки

От люблю я потрапляти на думки людей, які співзвучні з моїми.
І хай я ще не повністю навчилася "не прикипати душею", та я завжди вдячна:)

Даніела Заюшкіна- солістка Vivienne Mort:

Якщо ти намагаєшся когось втримати, він так або інакше від тебе піде. Це прив'язки, і їх не мусить бути. Якщо мені захочеться - я припиню займатись музикою, це — так само, як ти розстаєшся з кимось. Не можна прикипати душею.
Звичайна філософія християнства: не можна прив'язуватися! Загалом, це легко відчувається у побуті, ось розбилась твоя улюблена чашка і ти можеш плакати більше, аніж за людьми, що загинули при землетрусі. Бо ти прив'язався до неї, твоя емоція сильніша в цей момент. Тому не треба нікого втримувати, живіть так, аби ні за ким не скучати. Люди приходять, я їм дуже вдячна, вони всі дуже хороші.

різне по різному

Так кумедно...
Ще до сесії 2 тижні з хвостом, а група вже в передчутті - панікуємо))
У розкладі предмети та викладачі, яких ми нууу ніяк вже не думали "зустріти" на 5 курсі..
Привіт іспит із зарубіжної літератури (вже вдруге? хм..) та залік із Радчик (сюрпрайз ще той)..

Але цю сесію я чекаю якось по-особливому. Мабуть, вже трішки встигла скучити за базіканням в столовці, безсонними ночами, за шаленим ритмом і, звісно, за Ангелінкою та Олегом. Правда, Ангелінка бере академку, доведеться мені самотужки відбиватися від Олегового потоку жартів аля "Валєрчік"))))

ще досі кахикаю. натиснула свою "глубінную кнопку чєснасті" і зрозуміла причину)) ах, так... на одному тренінгу одна Раєчка намолола нам купу брєду, та одна думка з її уст промайнула розумна. Будь-яка хвороба часто пов"язана з нашим бажанням захворіти. Підсвідомо нам хочеться відпочити, чи щоб нас пожаліли, чи не хочеться виконувати якогось завдання, яке просто ТРЕБА зробити та інший букет причин. І, щоб зрозуміти, в чому причина, треба натиснути свою "глубінную кнопку чєснасті")))) Але, де вона і куди натискати ми так і не зрозуміли :)) та то пусне, головне - усвідомити та зізнатися собі чесно...

Зізнаюся. За мною тягнеться недороблена стаття. Я її вже давно написала, відправила, редактору все сподобалося. І я, кагбе, віджила тим моментом і тут, як сніг з неба, звалився лист.. Або зацензурять один момент у статті, або треба його розжувати.. Я вибрала, звісно, варіант намбер ту. Ми нє іщім льогкіх путєй, а зря. І от нині заради експерименту, спробую розжувати той момент і відправити матеріал. Хто зна.. Мо, за ніч станеться чудо і я на ранок буду как агурчік?)))

Пішла.

Амінь.

монстри наступають

13. Яке миле число. Саме стільки днів я живу без солодощів.
І подумати не могла.
А дома, як на зло, звідкілясь беруться різні пєчєнька, тістечка, шоколадки...))
Я задовільняюся їхнім запахом, ехкаю, стискаю зуби, кажу: "Женя, ні!" і таки діє гг))))
я - маладєц)))

банка моментів

Надибала гарну ідею на теренах Інтернету.
Але трішки її переробила.
Отже, перероблена версія:)
Змайструю собі банку на кшталт цієї і кидатиму туди писульки про приємні моменти, що відбудуться в 2014 році.
А в перший день 2015 року прочитаю про радісні хвилинки))

вартісне

Останні дні якісь не дуже веселі.
Сидіти дома - не моє.
А доводиться.
В суботу пішла на англійську, під виглядом, що я вже видужала, і приїхала геть хвора.
Сьогодні в лікарні знову понавиписували всякої хімії.
Хімії - ні. Травкам - так.
Пообіцяла собі нікуди на цьому тижні не вибиратися, поки точно не видужаю.
Хоч і напланувала. Але треба пересидіти.
Маю видужати до 14 листопада!!! На мене чекає пронизлива Vivienne Mort:)))
Нууу і як не крути, на неї я точно побіжу))))

Вчора переглядала фільм "Чесна куртизанка". Біографічна стрічка, правда, з присмаком домислу, про Вероніку Франко - венеціанську куртизанку доби Відродження. Неймовірно гарна історія, неймовірно сильна жінка, неймовірно сильне кохання. І все ж мені не можна дивитися фільми про любов, я пускаю сльозу..

Сидячи дома, дійшла висновку, що все ж і я належу до тих людей, в яких життя пропливає в режимі "автомат", усвідомленого мало.
Треба з цим щось робити.
І не розраховувати на завтра. Бо є лиш сьогодні. І його потрібно проживати на повну. Робити сьогодні справді вартісним. Не для світу, а, в першу чергу, для себе.

кх-кх

Стомилася кахикати(
Пішла пити молоко з масло-какао..

Щось із не виданого:)

Я довго вдивлялася в тінь і, нарешті, побачила в ній світло, яке пахло ним.
На смак світло було гірким, як чорний шоколад із тієї потріпаної роками крамнички на розі нашої вулиці.
Захотілося шоколаду.
Навпомацки знайшла якогось світра, натягнула на оголене тіло. З підлоги підняла джинси, які в пориві істерики полетіли в напрямку вітру, який розбушувався посеред ночі. Кеди стояли на місці. Встрибнувши в них, вибігла на вулицю.

Забувши про першопочаткове бажання, звернула не туди і з кожним кроком крамничка з гірким шоколадом віддалялися від мене.

Усередині було порожньо. Як в душі, так і в шлунку.
Якщо перше викликало смуток перемішаний з гнівом, то інше про себе нагадувало лише бульками, які час від часу вигукували з животика.

Стало себе шкода. Приземлилася на лавку. Приземлення було не вдалим. Осліплена порожнечею, всілася на лавку, на якій ледь помітно виднівся папірець із написом "Не сідати. Пофарбовано". Дякую. Ні, щоб зробити звукове попередження. Та не в нашій країні, в якій громадянин і півкопійки не вартий. Згадалася нещодавно прочитана стаття в просторах Інтернету про позитивне мислення. І я відразу перестала подумки ненавидіти всіх і вся причетних до цього папірця, до пофарбованої лавки, до сморіду зі смітника, до народження бидлоти, яка навпроти блювала сємками. Вдихнула ковток, другий смердючого повітря і уявила, як пасуватимуть зелені смужки моїм штаням та кофтинці. І як все це не дуже пасуватиме мені.

Позитивне мислення не прижилося в моїй голові. І я знову занурилася у порожнечу. Паскудно. У ній було паскудно. Я народжувала нову філософію свого життя, але вона не могла справитися зі штормом моєї порожнечі та тонула. Так само й тонуло в ній моє теперішнє та майбутнє.

Банально поверталася до минулого. Мріяла про смс, які так і лишилися ненаписані та неотримані. Про нас, які так і не склеїлись до купи. Мріяла. І за це себе ненавиділа. Та не могла інакше. Не вистачало ні сили, ні волі, ні сили волі.

Стемніло. Про гіркий шоколад так і не згадала, бо гіркоти було й так удосталь. Нехотя поплелася додому самотніми вулицями з самотньою собою до самотнього будинку. Переступила поріг своєї самотньої кімнати і абияк впала на самотнє ліжко. Так і не відпустивши порожнечу, заснула з надією побачити світанок.

отакої

Отакої..
Захворіла(
Вже три дні лікуюся-лікуюся...
І ніфіга(
Пєчаль

Осінь на дотик

Ця осінь мене змінила і продовжує змінювати..
Цікаво спостерігати за собою :)
За собою, за своїми думками, діями, рухами..
Цікаво ставити перед собою завдання і намагатися їх досягати:)
Ось з Лєнцьою та Наташою маємо протриматися до 1 грудня без шоколаду, цукерок, печива та тортиків. З усього арсеналу можна лиш сухарики. Відчуваю, я їх вже скоро зненавиджу)))
Але я тримаюся. Перший день без ласощів проходить успішно))

Та не про це..
Про мене і мої зміни. Про осінь.
У цій осені було багато всього.
Я відкрила для себе багато таєн жіночності. Тут варто сказати, коли учень готовий, до нього приходить вчитель.
Щось подібне й у моєму випадку:)
Ця тема мене постійно прислідувала, остаточно я зрозуміла, яку інформацію в мої мізки хоче "впихнути" світ, коли посеред лісу в пізній час я говорила з Інною (у свої 34 роки вона вся сяє). Це був переломний момент. Коли інформація перестає бути просто інформацією, а починає ставати стилем життя. І нехай крок за кроком, але це краще, ніж нічого. Від простого до складного - шлях йоги. І мій шлях.

О! Так! Йога. Про неї я думаю щодня. Інформація мене переслідує. Але вона ще не стала стилем життя. Може, це той випадок, коли варто просто почати займатися? Вже з завтра? Я спробую. Спробую спробувати:) (Чи, можливо, все ж таки учень ще не готовий? І тому поруч немає вчителя? ;))

Англійська. Я знову її вчу. Але вже в інший спосіб. Ми з Таньою народили дивну суміш "ГСД+навчальний гурток "Англійська для тебе"))
Нас четверо, що вічно вчимося)) Може, на цей раз все-таки англійська нам усміхнеться?)))

А ще я практикую 6 секунд від Євгена Чернецького, в якого брала інтерв"ю про дитячу йогу:

"Викладаючи йогу, я ставлю перед собою ціль – привнести в життя дитини нову звичку. Сучасні діти дуже зайняті (школа, 500 гуртків, домашнє завдання…), і в них справді не вистачає часу на йогу. І тому перше домашнє завдання, яке я їм задаю, займає близько 6 секунд. Вони його роблять протягом одного тижня.
Я вірю, що думки матеріальні. Наша свідомість краще запам’ятовує початок і кінець. Спостерігаючи за життям, спілкуючись з людьми, я помітив, що, прокидаючись, перше, що ми починаємо робити – це думати. Тому завдання полягає в тому, що перш ніж розплющити очі, вони повинні подумати, що сьогодні буде гарний день. Це займає 3 секунди. А ввечері, коли лягають спати, – подумати, що сьогодні був гарний день. Все разом займає 6 секунд. Діти вчаться позитивно мислити, на свідомому рівні програмують реальність і простір".

А ще ця осінь неймовірно приємна на дотик. По-своєму тепла, по-своєму прохолодна та вітряна. Але така приємна.