сповідь

Мені справді болить. Знаю, що мене ніхто не зрозуміє. Натягую маску, кажу, що все гаразд і сміюся як ніколи.
А в середині все щемить.
Часом вдається обманути саму себе. І я щаслива як ніколи. Ця мить триває недовго. На жаль.
Мені частіше хочеться плакати. Стримуюся з усієї сили. І плачу.
Мабуть, мені треба усамітнитися в якомусь незнайомому місті.
Втекти від думок і від самої себе.
Та жодне місто на мене не чекає.
Я справді стомилася.
І не знаю, як цьому зарадити.