банка

Ідею підгледіла десь.. колись..))
ось така банка стоїть на моєму столі і чекає 2014 року))
занотовуватиму найсумніші, найяскравіші, найщасливіші, най-най моменти прийдешнього року) А в перші дні 2015 року перечитаю і, можливо, щось для себе відкрию:)

нові сенси

Під час сесії надихнулася есеєм Ліни Костенко "Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала", і написала блогозапис на ГУРТі про те, що в Україні настав час змінювати смисли. Змінювати імідж України! Запропонувала виробити план дій і втілювати його. Охочих - зась. Але це ж нічого))) треба показати приклад)) чомусь захотілося поексперементувати.. розпочну з рідного Хотова.. :)

Хотілося написати про інше.. За останні місяці змінилися й мої сенси.. Сьогодні їхала в маршрутці, дивилася в нічну темінь через забруднене вікно та вела внутрішній діалог.

Не знаю, чи це я тікаю сама від себе чи нарешті знайшла саму себе..
Коли я закінчувала школу, я себе уявляла затятою кар"єристкою. Потім був аграрний університет і ціль не змінювалася.
Всі мені казали, Женю, заміж)) А Жені не хотілося. От не хотілося і все.
Тікала від усіх своїх хлопців, аби не виходити заміж.

А потім познайомилася з Вітьою. Він був першим, хто пробудив у мені жінку. Жінку не кар"єристку, а ту, яка хоче бути покірною, в якої кар'єра і власні амбіції кудись діваються. Не зважаючи на відстані, я їх долала.. Не зважаючи ні на що, прагнула бути поруч. А коли все ж таки відстань нас розмежовувала, ми довго-дого впивалися одне в одного нічними розмовами.. І кожен боявся сказати першим надобраніч.. Він був першим, за кого мені захотілося вийти заміж.. А потім я все ж таки потонула в роботі.. І Вітя став минулим. Але завдяки йому, я відкрила в собі стільки нового.

Я звикала до себе нової і намагалася нікого з чоловічої статі не підпускати до себе. Це була внутрішня потреба. Я тільки почала знайомитися з собою і не хотілося в цей світ пускати ще когось. Були захоплення, та вони зникали безслідно.

Я шукала себе в цьому світі. Цей пошук визрів у благодійність і волонтерство. Всі казали, що я б'ю байдики. І ніхто ще досі не знає, що тоді я була по-справжньому щаслива. Рідко буває, що від діяльності (хай вона і не приносить тобі гроші), по шкірі бігають мурахи. І в голові постійно з'являються все нові ідеї.. А в мене це все було)) І в цей хвилюючий момент мого життя доля посилає мені Костю. Він мене змінив. Я стала, як висловився Пашка, менш шаленою. Костя приборкав у мені буревій. Правда, цей буревій час від часу давав про себе знати. Та все ж, степінь моєї шаленості значно зменшилася. У цих стосунках я багато чому навчилася. А ще більшого навчилася, після того, як ці стосунки скінчилися. Вони для мене асоціюються з домашнім затишком.. у який завжди хотілося. Я для себе відкрила новий вир стосунків між чоловіком і жінкою. Я ніколи не думала, що вони можуть бути такими світлими та солодкими. Костя став не просто чоловіком, в якого я закохалася як дівчисько та за якого хотілося заміж, а й тим, хто пробудив у мені материнство. І Костя стає минулим. І я знову звикаю до себе нової:)

Життя мене водить по колу..
Я знову відмежовуюсь від чоловіків. Мені приємне їхнє товариство. Але не більше. Ніяких стосунків. У житті змінилися сенси. Волонтерство та робота. У мені народилася нова Я. Ця нова Я має так багато сил і енергії, що я її часом боюся.
Вона хоче все ж створити Простір у рідному селі. І їй вдається. Ця нова Я з січня повертається в ГУРТ. Ця нова Я росте. І все ж внутрішня кар'єристка знову дала про себе знати. Історія моєї кар'єри - це ГУРТ. Волонтерка..контент-менеджерка, а тепер і керівнк напрямку суспільної інформації. Я впораюся.

У житті настає час пізнання себе нової. Після якого, як показує життєва практика, з'являється чоловік, який мені відкриває мене нову. І чомусь, принаймні поки, навіть не цікаво, хто він і коли це трапиться.

Життя набуває нових сенсів.

відкриття

Сьогодні відкрила для себе нового тата.
Виявляється, він на початку сімейного життя був зразковим чоловіком.
Прибирав, прав, прасував, готував, дарував мамі різні подарунки і постійно говорив "люблю".
На своє дн мама завжди ходила на концерт у Палац "Україна", а тато готував плов і ципля табака, а також бавився з нами..
Недаремно у моїй дитячій пам'яті закарбувалася любов до тата.
Все ж таки стосунки між чоловіком і жінкою - це не легке завдання, яке дарує нам доля.
І потрібна неабияка мудрість, щоб не дозволити їм зруйнуватися у вирі гнітючої буденності.

голоси

За вікном тиша.
А в голові - енна кількість голосів.
Кожен про своє.

тримаюся

Сьогодні згадався сон декількамісячного тому.
Париж. Я сиділа на зеленому пагорбі і дивилася на Ейфелеву вежу.
Навіть не уявляю, чи є подібна місцина в реальному Парижі, чи це просто образ, народжений моїм підсвідомим.
Цей сон був особливим. Я відчувала сон. Відчувала щось неймовірне. Словами не описати.
Можливо, це була якась незвідана ще мною легкість.
Можливо, то був момент внутрішньої та зовнішньої волі.
Це було щось таке, що належить до категорій "тут і зараз"...
Але ні, це відчуття не належить до жодних категорій, воно поза межами будь-яких штампів, ярликів чи рамок..
Мабуть, найправильніше описати його - це не використати жодну літеру, жоден символ..
Це відчуття не належить до світу вербального..

Сьогодні мені здалося, що я знову відчула щось подібне.. або наближене..
Я спіймала це відчуття і тримаюсь за нього..
Сьогодні зрозуміла, що роблю щось вартісне.

Простір культурного дозвілля молоді потроху стає реальністю!
Сьогодні з Олесею ходили до директора школи і нам таки передають підвальчик)))
Тепер немало-небагато... Знайти гроші, вивести грибок, вентиляція, підлога, стіни, оздоблення..
Роботи купа, але кого це спинить? ;))

Вже народжується презентація Простору, яку наступного тижня презинтуємо (без тавтології ніяк) перед громадою.
І, дай Боже, серед громади знайдуться інвестори!

Тримаюся за відчуття, як за віру!
Все вдасться. Інакше ніяк!

Океан!

Це було неймовірно!
Не знаю, чи є на світі народ чи нація, яка відчувала коли-небуть те, що відчуваємо нині ми, українці:)
Пишаюся, що я - крапля в океані, який змінить Україну!

розчарування

Ціную в чоловіках мужність.
Але останнім часом вона чи то глибоко ховається, чи просто не на всіх вистачило;)
Сьогодні я розчарувалася в другові.
Вважала його мужнім.
Та ні.
Виявляється, жінки відважніші.
Ідея для жінок - це все.
Ніякі тортури не страшні, якщо боротися потрібно за ідею!

Чоловіки раціональні.
Вони все зважують з внутрішніми страхами.
Страх для них - рушійна сила.
Якщо чоловік боїться, що за ідею він може втратити принаймні щось для нього цінне, він відкладе ідею на енний план.
Цінним може бути будь-що - робота, несприйняття оточення, висміювання, власна гордість..

Жінки сильніші!
Вони боряться за ідею - національного вона характеру чи особистого.
Боряться! Незважаючи ні на що!!!

будні революціонера

У продовження теми "Хотів діє"..
8 грудня ми зібралися громадою Хотова і сфотографувалися з прапором України!
Наше гасло: "Хотів їде на Майдан! Пакуй, владо, чемодан"))
А ще ми всі разом заспівали гімн))
Хотів висловив свою солідарність з Майданом:)


Не дає влада померти Майдану, ввесь час підкидає сюрпризи.
То жорстоке побиття студентів, то провокації під АП, а в ніч на 11 грудня міліція штурмувала мітингувальників на Майдані.
Добре, що є Фейсбук. Зараз - це єдиний об'єктивний та оперативний ЗМІ. Так, ЗМІ.
Перекваліфікувався на час Євромайдану))

Було страшно спостерігати у моніторі за нічним штурмом.
Треба було діяти.
11 грудня іспит. Ще й не вивчений.
Але й вчити, коли таке в країні, - мувітон.
Списалися з Нікітою, вирішили, що зранку виходимо.
До нас ще й Іван долучився.

Утрьох, ніби, й спокійніше.
Поки пробиралися на Майдан (думали через Європейську, але була перекрита, зайшли через Михайлівську) вигадали ім'я нашому загону)))
НІЖ - Нікіта, Іван, Женя:)))
Гасло: "Жни владу")))

На Майдані було мєсєво - повалені біотуалети, купа сміття, спантеличені люди.
Та, не зважаючи на все, кожен щось робив.
Масове прибирання за власним бажанням.
Через півтори години Нікіта нас покинув, а ми з Ваньою почали шукати, де б ми могли бути корисні.
Ванька волонтерив там, де тре чоловіча сила, а мої руці щось ніяк не могли себе прилаштувати..
І тут відгукнулася Профспілка.
Польова кухня з середини - це щось неймовірне.
Волонтерують і професійні кулінари і ті, хто воліє просто допомогти.
Шкода, що не взяла з собою фотоапарат.
На кухні головне правило - це гігієна.
Всі, хто переступає її поріг, отримують спецформу - одноразові рукавички, фартух, шапку і маску.
Підлогу на кухні миють кожні 10 хвилин - принаймні в мене склалося таке враження.
У кухні не знають про відпочинок. Тут стільки роботи, що тільки встигай.
Але тут є чіткий розподіл праці, що значно спрощує процес.
А ще - оперативність - Макдональдс програє за усіма показниками.

Мені сподобалося волонтерувати на кухні.
Якщо комусь видається це легкою забавкою, то знайте, це не так.
Після мого чергування, біль у спині дає про себе знати ще досі.
Велике навантаження на спину. У нашому "відділенні гарячої їжі" про це говорив кожен.
Та ідея понад усе!

На іспит я все ж поїхала.
Відмітитися, щоб можна було перескласти іспит.
Тепер маю одного хвоста.
Сподіваюся, цієї ночі буде все спокійно.
Бо завтра знову іспит.
Колекціонувати хвости ніяк не хочеться.

Ввечері вже з групою з ІЖ поїхали на Майдан:)
Навіть ввечері люд працював))
Створювали барикади, розчищали сніг!
Ця праця їх робила щасливими!
І ніхто їм не платив за це ні копійки:)
Дорогою один хлопець нам скинув свої наклейки "Київ Вставай", і ми з дівчатами хутко їх пороздавали))
А Віка взагалі примудрилася відразу клеїти людям на куртки/сумки.
Нуу і без КМДА ніяк не обійшлося - новий музей в Києві відкрився 1 грудня;)


А ще я заробила 2 еврики)) З Миколою скакали на витримку - спочатку на правій, потім на лівій нозі))
Побилися об заклад на гроші, Микола сам запропонував і сам попався))

Врешті-решт я попрощалася зі своїми одногрупниками, а сама пішла блукати Майданом. Пройшлася до снігових барикад, до стели, до сцени та, нарешті, до Відкритого Університету! Молодці ті, хто ініціював цей простір на Майдані! Ще трішки поблукала і з гордістю у грудях поїхала додомцю))

Нікіта і Ванька вдень поїхали дрімати додому, а вночі приїхали варту нести))
Усміхнула смс від Нікіти: НІЖ без тебе - не НІЖ, а просто НІ. НІ, Януковичу! ;))
А, коли я без Ваньки та Нікіти на Майдані, то Януковичу просто Жопа))))

Отакі вони будні революціонера:)))

Хотів діє))

Сьогодні Хотів став ближче до Майдану)
100 плакатів.. де ми їх тільки не вішали)
листівки кидали в поштові скриньки)
одна бабуся запитала, хто нам за це платить)))
а ми.. ми все самі)) руці не шкодували.. мерзли... і все клеїли, і клеїли)))

Зрозуміли, що наше село далеко не свідоме. Та це нас ніяк не спиняє.
Навпаки надихає на дію. Під час плакатового "штурму" села народжувалися ідеї, які обов'язково будуть втілені!

Я і Олеська


Маруська та Влад


Плакатик. Ідея сплагіачена. Але творіння моє:))


Слава Україні!

глобальне оновлення

Дві теми, які нині ніяк не полишають мої думки - Україна та кохання.
І нарешті, сподіваюся, в моїй голові визріло раціональне зерно))

Україна.
Сьогодні Інтернетом гуляє купа планів дій аля Україна моєї мрії, Оновлена Україна і тому подібне.
Це підтверджує той факт, що зараз панує в країні піднесений настрій, люди готові діяти, змінювати систему і, маю надію, змінюватися.
Зараз Україна - досить живий організм, який можна, при правильному підході, ліпити і виліплювати.
Ага... зерно - зараз для України настав той довгоочікуваний момент переходу на новий якісний рівень, який не потрібно провтикати! Сподіваюся, це розуміє кожен і кожен розуміє рівень своєї відповідальності зараз. Я розумію. Амінь!

Кохання.
Зрозуміла, що кохання з'явиться лиш тоді, коли для нього є місце.
Зрозуміла, що я ніяк не можу відпустити два роки свого життя.
Мабуть, я вже в соте це розумію, а толку - нуль.
Місце з'явиться лиш тоді, коли я сама його звільню.
Звільнити - це діяти.
Все, що до сьогодні я робила, - це що завгодно, тільки не діяла.
Я плекала, вірила, не втрачала надію, обмірковувала, змінювалася...
Я знаю, що мені легше було б діяти, якби я була телепатом (що апріорі неможливо) або щиро поговорила з Костьою.
Але я не зможу нічого сказати. Для цього, як мінімум потрібна сміливість.
У мене вона в дефіциті.
Також я боюся звільнити це місце.
Знову ж таки повертаюся до плекання, віри, надії..
Одним словом, всі ці місяці я була дурою.
Я сама себе обманювала.
Може, й нині обманюю... хз.
Але принаймні сьогодні я вперше складаю свій план дій по звільненню місця.
Це щось схоже на плани аля Оновлена Україна...) тільки замість України, моє серце.
І хай поки нема кохання. Але принаймні я спробую навести лад у своїй душі.
Що, думки, почнімо з Вас? Треба ж застосовувати знання, отримані на ретриті з йоги.
Контроль думок - вимога №1 ;)
Відмова від солодощів виявилася реальною. Тож відмовитися від думок про минуле - ще один із, сподіваюся, вдалих експериментів)
На старт! Увага! Руш!

писи. Сподіваюся, ми з Україною швидко оновимося:))

Земле моя, мені сили дай! Перемогти у смертельному герці!

Сьогодні стало дуже страшно. Я не хочу, щоби в Україні повторювалися події, де Беркут безжально б'є людей..
Мені страшно уявити, що таке можуть пережити близькі мені люди.. можу пережити таке я..
Мені страшно уявити, що так просто можуть зникати люди.. Боже, аби вони були живі та зараз десь на майдані грілися біля вогнища!
Мені страшно уявити, що може бути з ураїнцями, якщо Майлан здасться, втратить надію.. Репресії. Я не хочу репресій!
Сльози ледь стримуються.
Зараз якніколи кожен українець має бути сильним.
Вчора переписувалася з одногрупником Юрком. Він зневірився.
Сказав, що не бачить сенсу ходити на Майдан.
Вчора я теж втратила цей сенс.
Але Юрку не зізналася. Почала шукати сенси і таки знайшла.
Він написав, що завів зі мною про це мову, бо вирішив, що, можливо, я його переконаю, що не все ще втрачено.
Надіюся, що переконала:)
Принаймні спитаюся завтра на парах, чи ходив Юрко на Майдан.

Зрозуміла, що перемога Майдану залежить від кожного з нас.
Не важливо, який вклад ми зробимо - більший чи менший. Головне, його робити. І вірити. Вірити в краще.

А тепер про сьогодні))

Сьогодні ми з Олесьою роздавали листівки на ВДНГ. Дяка Олесі - надрукувала:))
Закликали виходити на Майдан))
Траплялися різні люди)) та все ж відчквається турбота у кожному погляді.

А ще я вперше чистила відразу 5 кг картоплі:)
Більше б просто фізично не донесла))

Ще й вийшов казус. Спеціально зателефонувала на майданівську кухню та запитала, чи потреба актуальна.
Приїхала. Довго думала, де ж та майданівська кухня.
Побачила чавун неподалік від Стели, біля якого насипали гаряченького.
Як потім дізналися, то був куліш.
Чоловік, який керував кухнею, сказав, що їм не потрібна картопля. Мені аж сумно стало.
Потім підійшов хлопець на ім"я Юлій. Обійняв і каже, нам тепло тут потрібне)))
Я трішки знітилася і сказала, що послуги обігрівача не надаю))
Він не образися.
Та мені, подумалося. Справді цим людям нині не вистачає тепла. Вони далеко від домівки.
Мерзнуть. У дуже не комфортних умовах. Сподіваються. Втрачають надію. І знову сподіваються.
І в обіймах немає ж нічого поганого. Наступного разу дозволю обіймати)))
Юлій видався чемним і запропонував допомогти з картоплею.
Порізаній картоплі зраділи під Стелою)) Приємно))

А потім ми з Олесею прогулялися наметовим містечком, зайшли на екскурсію до КМДА.
Емоції різні. Вразило, що навіть у КМДА люди моляться:)
Не може наш народ без віри)))

На зміну Олесі прийшла Леся:)
Леся прийшла з чаєм і цукерками)
Пригощали тих, хто змерз)))

А тепер я дома)
Хочеться плакати. Але не можна.
Завтра бігом складати іспит і на Майдан.

І, взагалі, СВІЙ НА СВОГО НЕ ЗДІЙМЕ РУКУ!!!