тримаюся

Сьогодні згадався сон декількамісячного тому.
Париж. Я сиділа на зеленому пагорбі і дивилася на Ейфелеву вежу.
Навіть не уявляю, чи є подібна місцина в реальному Парижі, чи це просто образ, народжений моїм підсвідомим.
Цей сон був особливим. Я відчувала сон. Відчувала щось неймовірне. Словами не описати.
Можливо, це була якась незвідана ще мною легкість.
Можливо, то був момент внутрішньої та зовнішньої волі.
Це було щось таке, що належить до категорій "тут і зараз"...
Але ні, це відчуття не належить до жодних категорій, воно поза межами будь-яких штампів, ярликів чи рамок..
Мабуть, найправильніше описати його - це не використати жодну літеру, жоден символ..
Це відчуття не належить до світу вербального..

Сьогодні мені здалося, що я знову відчула щось подібне.. або наближене..
Я спіймала це відчуття і тримаюсь за нього..
Сьогодні зрозуміла, що роблю щось вартісне.

Простір культурного дозвілля молоді потроху стає реальністю!
Сьогодні з Олесею ходили до директора школи і нам таки передають підвальчик)))
Тепер немало-небагато... Знайти гроші, вивести грибок, вентиляція, підлога, стіни, оздоблення..
Роботи купа, але кого це спинить? ;))

Вже народжується презентація Простору, яку наступного тижня презинтуємо (без тавтології ніяк) перед громадою.
І, дай Боже, серед громади знайдуться інвестори!

Тримаюся за відчуття, як за віру!
Все вдасться. Інакше ніяк!