Земле моя, мені сили дай! Перемогти у смертельному герці!

Сьогодні стало дуже страшно. Я не хочу, щоби в Україні повторювалися події, де Беркут безжально б'є людей..
Мені страшно уявити, що таке можуть пережити близькі мені люди.. можу пережити таке я..
Мені страшно уявити, що так просто можуть зникати люди.. Боже, аби вони були живі та зараз десь на майдані грілися біля вогнища!
Мені страшно уявити, що може бути з ураїнцями, якщо Майлан здасться, втратить надію.. Репресії. Я не хочу репресій!
Сльози ледь стримуються.
Зараз якніколи кожен українець має бути сильним.
Вчора переписувалася з одногрупником Юрком. Він зневірився.
Сказав, що не бачить сенсу ходити на Майдан.
Вчора я теж втратила цей сенс.
Але Юрку не зізналася. Почала шукати сенси і таки знайшла.
Він написав, що завів зі мною про це мову, бо вирішив, що, можливо, я його переконаю, що не все ще втрачено.
Надіюся, що переконала:)
Принаймні спитаюся завтра на парах, чи ходив Юрко на Майдан.

Зрозуміла, що перемога Майдану залежить від кожного з нас.
Не важливо, який вклад ми зробимо - більший чи менший. Головне, його робити. І вірити. Вірити в краще.

А тепер про сьогодні))

Сьогодні ми з Олесьою роздавали листівки на ВДНГ. Дяка Олесі - надрукувала:))
Закликали виходити на Майдан))
Траплялися різні люди)) та все ж відчквається турбота у кожному погляді.

А ще я вперше чистила відразу 5 кг картоплі:)
Більше б просто фізично не донесла))

Ще й вийшов казус. Спеціально зателефонувала на майданівську кухню та запитала, чи потреба актуальна.
Приїхала. Довго думала, де ж та майданівська кухня.
Побачила чавун неподалік від Стели, біля якого насипали гаряченького.
Як потім дізналися, то був куліш.
Чоловік, який керував кухнею, сказав, що їм не потрібна картопля. Мені аж сумно стало.
Потім підійшов хлопець на ім"я Юлій. Обійняв і каже, нам тепло тут потрібне)))
Я трішки знітилася і сказала, що послуги обігрівача не надаю))
Він не образися.
Та мені, подумалося. Справді цим людям нині не вистачає тепла. Вони далеко від домівки.
Мерзнуть. У дуже не комфортних умовах. Сподіваються. Втрачають надію. І знову сподіваються.
І в обіймах немає ж нічого поганого. Наступного разу дозволю обіймати)))
Юлій видався чемним і запропонував допомогти з картоплею.
Порізаній картоплі зраділи під Стелою)) Приємно))

А потім ми з Олесею прогулялися наметовим містечком, зайшли на екскурсію до КМДА.
Емоції різні. Вразило, що навіть у КМДА люди моляться:)
Не може наш народ без віри)))

На зміну Олесі прийшла Леся:)
Леся прийшла з чаєм і цукерками)
Пригощали тих, хто змерз)))

А тепер я дома)
Хочеться плакати. Але не можна.
Завтра бігом складати іспит і на Майдан.

І, взагалі, СВІЙ НА СВОГО НЕ ЗДІЙМЕ РУКУ!!!