Під час сесії надихнулася есеєм Ліни Костенко "Гуманітарна аура нації, або дефект головного дзеркала", і написала блогозапис на ГУРТі про те, що в Україні настав час змінювати смисли. Змінювати імідж України! Запропонувала виробити план дій і втілювати його. Охочих - зась. Але це ж нічого))) треба показати приклад)) чомусь захотілося поексперементувати.. розпочну з рідного Хотова.. :)
Хотілося написати про інше.. За останні місяці змінилися й мої сенси.. Сьогодні їхала в маршрутці, дивилася в нічну темінь через забруднене вікно та вела внутрішній діалог.
Не знаю, чи це я тікаю сама від себе чи нарешті знайшла саму себе..
Коли я закінчувала школу, я себе уявляла затятою кар"єристкою. Потім був аграрний університет і ціль не змінювалася.
Всі мені казали, Женю, заміж)) А Жені не хотілося. От не хотілося і все.
Тікала від усіх своїх хлопців, аби не виходити заміж.
А потім познайомилася з Вітьою. Він був першим, хто пробудив у мені жінку. Жінку не кар"єристку, а ту, яка хоче бути покірною, в якої кар'єра і власні амбіції кудись діваються. Не зважаючи на відстані, я їх долала.. Не зважаючи ні на що, прагнула бути поруч. А коли все ж таки відстань нас розмежовувала, ми довго-дого впивалися одне в одного нічними розмовами.. І кожен боявся сказати першим надобраніч.. Він був першим, за кого мені захотілося вийти заміж.. А потім я все ж таки потонула в роботі.. І Вітя став минулим. Але завдяки йому, я відкрила в собі стільки нового.
Я звикала до себе нової і намагалася нікого з чоловічої статі не підпускати до себе. Це була внутрішня потреба. Я тільки почала знайомитися з собою і не хотілося в цей світ пускати ще когось. Були захоплення, та вони зникали безслідно.
Я шукала себе в цьому світі. Цей пошук визрів у благодійність і волонтерство. Всі казали, що я б'ю байдики. І ніхто ще досі не знає, що тоді я була по-справжньому щаслива. Рідко буває, що від діяльності (хай вона і не приносить тобі гроші), по шкірі бігають мурахи. І в голові постійно з'являються все нові ідеї.. А в мене це все було)) І в цей хвилюючий момент мого життя доля посилає мені Костю. Він мене змінив. Я стала, як висловився Пашка, менш шаленою. Костя приборкав у мені буревій. Правда, цей буревій час від часу давав про себе знати. Та все ж, степінь моєї шаленості значно зменшилася. У цих стосунках я багато чому навчилася. А ще більшого навчилася, після того, як ці стосунки скінчилися. Вони для мене асоціюються з домашнім затишком.. у який завжди хотілося. Я для себе відкрила новий вир стосунків між чоловіком і жінкою. Я ніколи не думала, що вони можуть бути такими світлими та солодкими. Костя став не просто чоловіком, в якого я закохалася як дівчисько та за якого хотілося заміж, а й тим, хто пробудив у мені материнство. І Костя стає минулим. І я знову звикаю до себе нової:)
Життя мене водить по колу..
Я знову відмежовуюсь від чоловіків. Мені приємне їхнє товариство. Але не більше. Ніяких стосунків. У житті змінилися сенси. Волонтерство та робота. У мені народилася нова Я. Ця нова Я має так багато сил і енергії, що я її часом боюся.
Вона хоче все ж створити Простір у рідному селі. І їй вдається. Ця нова Я з січня повертається в ГУРТ. Ця нова Я росте. І все ж внутрішня кар'єристка знову дала про себе знати. Історія моєї кар'єри - це ГУРТ. Волонтерка..контент-менеджерка, а тепер і керівнк напрямку суспільної інформації. Я впораюся.
У житті настає час пізнання себе нової. Після якого, як показує життєва практика, з'являється чоловік, який мені відкриває мене нову. І чомусь, принаймні поки, навіть не цікаво, хто він і коли це трапиться.
Життя набуває нових сенсів.
Немає коментарів:
Дописати коментар