проґавила

"Все, що не робиться, робиться на краще", - ця фраза ледь не дефіз мого життя.
Я справді рідко жалкую про те, що сталося, що зробила чи не зробила, що накоїла. Адже, я вперто вірю, що наше життя - це проекція найкращого з варіантів, який би міг трапитися.

А от сьогодні я жалкую. Жалкую, що не сходила на концерт Сержа Танкяна в Києві.
Його творчість - це частина мого життя. Пам"ятаю, як в студентські роки годинами завантажувала на свій моб його пісні, а потім довго-довго слухала. Слухала всюди. Слухала на парах, дорогою від 8 корпусу до 1, під ковдрою, в маршрутці... Надокучала своїм одногрупникам, умикаючи гучність на мобі та, переконуючи їх, що ця мелодія, ці слова, цей голос - це пік геніальності... "Empty Walls" протягом довгого часу вірно мене будила щоранку. І хай я не завжди прокидалася вчасно, але розплющувати очі під вокал Сержа було завжди в радість.

Пам"ятаю, в далекому 2010 ми з Сержиком прогулювалися Варшавою.. Я побачила білборд із анонсом концерту Сержа. Тоді я засмутилася, що Серж Танкян не дає концертів в Україні.. І з тих пір у моєму серці зародилася маленька мрія - побувати на концерті пронизливого, щирого, запального і водночас стриманого вірмено-американця.. Я не знаю, як я проґавила цю можливість.. Але проґавила(

Не здійснила свою мрію, яка була за півкроку... І ось я дивлюся на сивину Сержа на моніторі свого ноута і пробирає смуток.. Залишається вірити, що це не єдиний концерт в Україні і Серж ше до нас заїде..

Бляха, ВІН - крутий!



Джентльмен от искусства - влучно про Сержа Танкяна