часом кортить подорослішати..але розумію, що дорослість для мене недосяжна.. стає водночас сумно і радісно... але, мабуть, якби десь продавали ту дорослість, я все ж придбала її, побавилася дня зотри, а потім пустила б по вітру - нехай мандрує світом...
за вікном дощ.. і в душі дощить.. але від цього чомусь тепло.. тяжко збагнути світ... ні-ні.. не той, що навколо нас, навколо тебе, навколо них.. а той світ, що мій.. тяжко збагнути себе.. має бентежити, та чомусь не бентежить..
часом цей світ наповнюється всілякими приємностями.. засинаєш - радієш, прокидаєшся - радієш.. але раптом, так неочікувано, світло гасне.. а коли гасне світло, то світ стає одноманітним.. стає темно і нічого не розгледіти.. ти нічого не бачиш.. тому світ для тебе порожній.. ти засинаєш і тобі сумно.. ти не жадаєш більше цей світ наповнювати, та й нема потреби.. бо знаєш, що рано чи пізно він все-таки стане порожнім..
перечитала.. смішно.. мені й справді потрібно подорослішати...) хай це буде новою метою, яку я реалізую колись.. але не зараз)
Немає коментарів:
Дописати коментар