думати - складно, а не думати - ще складніше..
чомусь я завжди прагну чогось особливого...у всьому.. і так болісно стає, що це особливе далеко не особливе.. воно повторюється.. безмежну кільксть разів.. повторювалося у минулому.. повторюється тепер.. і повторюватиметься у майбутньому..
і звинувачувати когось - це дурість, так влаштований світ..
та часом все ж проростає паросток..особливий, який подарували тобі.. тільки тобі.. це радує..
радує, що для нього я завжди залишусь особливою.. його любов до мене особлива.. і така непорушна.. я це відчуваю.. і нехай у його житті було енна кількість кохань, але я знаю, що кохання до мене - не наступне, яке мине.. воно вічне..яке він плекатиме все життя..
шкода, що не всі ми вміємо, змінюючи форму, змінювати зміст... а, можливо, не для всіх форм хочеться дарувати особливий зміст...
дякую тобі, що ти вже котрий рік мені даруєш той особливий паросток..який я ніяк не наважусь прийняти.. і не прийму... не смію.. люблю тебе..але моя любов з тих..інакших..
Немає коментарів:
Дописати коментар