4 листопада 2010 р. у Національному музеї літератури України було презентовано книгу Станіслава Цалика і Пилипа Селігея «Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури» з серії «Невідома Україна».
Знайомство з літературною новинкою відбулося у формі відкритого судового засідання. Як не дивно, на лаві підсудних опинилися автори книжки, яких назвали ворогами народу та винесли обвинувачення у публікації матеріалів, що віддзеркалюють справжнє життя українських радянських письменників. Правосуддя здійснювала так звана «трійка ГПУ», у ролі якої виступили актори музично-драматичного театру «Карнавал», а саме: А. Тітов, І. Каблов і А. Чернов.
Події, що описані в книзі, охоплюють пекельний період 30-50 років минулого століття та пов’язані з легендарним київським будинком для «робітників культури» – Роліт. Саме під дахом цієї будівлі мешкали головні персонажі вражаючого життєпису: Микола Бажан, Максим Рильський, Іван Кочерга, Павло Тичина, Олександр Корнійчук, Улас Самчук, Юрій Яновський, Остап Вишня, Олексій Кундзіч, Олесь Гончар та інші.
На сторінках книги українські класики постають живими людьми, які, як кожен з нас, мають власний світ, у якому перегукуються радощі та страждання, злети та падіння, любов та ненависть, справедливість і беззаконня.
Судове засідання відкрили, права та обов’язки роз’яснили, склад Суду оголосили, прийшов час докази дослідити.
У своє виправдання Станіслав Цалик і Пилип Селігей представили Суду відеострічку, яка підтвердила що Роліт – це не міф. Хоча нині у ньому й не проживають «робітники літератури», крім літературознавця Олега Микитенка, та про ті буремні роки свідчать 28 пам’ятних дошок. Щодо О. Микитенка, він єдиний, хто мешкає в будинку від першого дня (вселився ще шестирічним хлопчиком), тому для авторів він став живою енциклопедією. Понад 10 років тривали їхні «розкопки». Праця виявилася немарною. Зібрано чимало ексклюзивних інтерв’ю та фотокарток, розкрито архівні документи, зокрема й колишнього КДБ. Як результат, на сторінках книги ми знайомимося з українськими майстрами пера через призму їхнього особистого життя, такого правдивого і водночас незвичного для сприйняття.
Свідками у справі виступили Валентина Гончар – дружина Олеся Гончара, Мар’яна Євтушенко – онука Остапа Вишні, Ірина Прахова – пасербиця Уласа Самчука, Віктор Баранов – головний редактор часопису “Київ”, Алла Диба – науковець Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Останню визнали співучасницею злочину, адже всіляко сприяла пошуку потрібної архівної інформації.
Атмосфера в судовій залі була досить природною та дозволила усвідомити суворі реалії тогочасного режиму. Втім, українці вміють сприймати іронічно власну історію.
Свідчити на користь підсудних вийшла Ірина Прахова, яка зазначила, що дуже тяжко стояти перед «трійкою», ті, недовго думаючи, відповіли: «Ничего, скоро будете сидеть!»
Овації залу викликав свідок Віктор Федорович… Усі в один голос вигукнули: «Янукович!». Та секретар судового засідання розчарувала присутніх, і до зали увійшов Віктор Федорович Баранов.
В. Ф. Баранов розпочав свою промову із кепкування: «Ай ем вері-вері соррі, що я жив в СССоРі. Ай ем соррі вері-вері, що я жив в СССРі». Також він прокоментував фотокартку «Остап Вишня спить»: «Ви мені скажіть, будь ласка, коли спав радянський письменник? Він пильнував ідеологічні доктрини партії та уряду!». І на останок попрохав «присудити книгу до неймовірної популярності серед читачів, а їхніх авторів – до довічної слави». Суд погодився розглянути «вместо расстрела – пожизненное».
У ролі експерта виступила Лариса Масенко – мовознавець, доктор філологічних наук, професорка Національного університету “Києво-Могилянська академія”, багаторічна мешканка будинку Роліт.
Л. Масенко високо оцінила книгу і підмітила, що автори уникнули спокуси «підглядання в шпарини», тому матеріал викладено дуже делікатно. Поза всяким сумнівом, Станіслав Цалик і Пилип Селігей заслуговують на повагу та вдячність.
У судові перипетії було втягнено секретаря Суду – Тетяну Харламову. Надійшла інформація, що вона причетна до справи, тому що була організатором усіх робіт з видання та розповсюдження книги.
Тетяна Харламова визнала свою вину та повідомила, що над книгою працював колектив у кількості 25 осіб агенції “Наш час”, директором якої вона є. «У наше виправдання хочу сказати, що перший тираж книжки склав всього тисячу екземплярів і розійшовся дуже швидко». Це засвідчує, що книга викликала помітний інтерес читачів.
Суд постановив зняти усі наклепи та звинувачення з авторів книги – Станіслава Цалика і Пилипа Селігея, а також з представників видавництва «Наш час». Повністю їх виправдати та визнати книгу «Таємниці письменницьких шухляд: Детективна історія української літератури» обов’язковою для прочитання.
У «Трійки», напевно, був чудовий настрій. Адже, замість звичних «ув’язнити», «заслати», «розстріляти», вони зняли всі обвинувачення, ще й по завершенню розіграли цінні призи.
Рішення суду оскарженню не підлягає, тому беріть до рук книгу та зазирайте до шухляд письменницьких таємниць.
Немає коментарів:
Дописати коментар