дай Бог пам'яті)

оглядаю апартаменти своєї кімнати... занадто вони мені вже дошкуляють.. хочеться все нафіг повикидати, посеред кімнати покласти величезний матрац білого кольору із сонечками, навколо - різні світильники.. залишу лиш етажерку - вона для мене надто цінна) надіюся, мої діти її полюблять, бо їм доведеться терпіти мою епатажну етажерку в своїй кімнаті...)) стелю хочу різнокольорову... стіни - також.. тюль - якусь раритетну...) ооо ще ковра.. з овчини бажано.. люблю валятися на підлозі))
все.. більш нічого не треба.. хочеться простору.. навіть у кімнаті..) але ці забаганки втілюются лиш у думках - не більше... добре, хоч думати ще не розучилася))

всі ці дні були то "налиті" по саме денце подіями, то пусті та безбарвні..як порожній келих..

був "Шоколадний будиночок", класична музика, дуркування на вулицях Києва, багато сміху, дорога, прибирання, валяння в ліжку, круглий стіл, писання репортажу, офіс Гурта, подарена футболка від Андрійка, репетиторство, толока, бутерброди з веганським сиром - смачно, купа сміття, ліс, їжачок, нові люди...

Був одіозний "історик" у маршрутці, який, попиваючи пиво триндів "а вєлікай расіі" і шо єсть толька ана, а ми будєм пахать на нєйо, как пахалі раньше. Свої глибокі знання він підтвердив шикарною фразою - "я на алімпіади с історіі єзділ".. Ідіот, він й в Україні ідіот.. Вийшов на котрійсь із зупинок, і просто неба кинув пляшку, а я після таких засранців маю прибирати.. Сумно..гидко..це не моя Україна.. вона інакша.. висококультурна.. високоморальна.. вона у мріях.. та часом зустрічаєш людей, які цю мрію на декілька миттєвостей перетворюють у дійсність.. про балування й мови нема..

а сьогодні було на диво тепло.. приємне тепло.. сонечко даруй тепло:)