н е с т а ч а

нестача..

нестача кисню... ні, не те.. не зовсім те.. хоча мені мріється про простір без парканів, тисячі автівок, табачного диму, суворих і сумних гримас, метро, магазинів, кіосків, папірців під ногами, тісного взуття, чотирьох стін, парфумів, святих, грішних, брудних грошей, повій,смороду.. без усього цього шмаття нестача кисню здавалася б невдалим жартом.. а нині, для мене, - це ніщо інше, як зім"ята правда в одну величезну грудку...
викинути б.. спалити б.. так ні.. пірнаєш..

нестача емоцій... більшість із них залишилися в дитинстві.. повернутися назад? сприймуть за божевільну... жити без них? напівпорожньо...

нестача себе.. гублюся в своїх протилежностях.. часом цілісна... а часом руйнуюся на безліч пазлів..

нестача любові.. навіть не знаю якої... але чомусь відчуваю її...нестачу..

нестача часу... дні минають зашвидко...але руху не спостерігати..

перетворитися б на повітряну кулю та відчути простір... дарувати людм посмішки і просто жити.. без нестач...